О. І. НЕЧИТАЙЛО

ШУМЛЯТЬ НАД ПОТІЧКОМ СМЕРЕКИ…

Сонце ся сховало Яскраво сіяють
За високі гори, Зорі серед ночі.
Тихо все дрімає: Дрімає береза,
Луг, діброва, бори… Заснула смерека,
Вітрець потягає, Чути лиш флояру
Потічок шепоче. Вівчарську здалека…
Ці рядки з « Вечірньої пісні» відомого поета і композитора Буковини Сидора Воробкевича викликають в уяві картини одного з наймальовничіших куточків нашої Батьківщини, чудового пісенного краю — Карпат. А Карпати — це не просто гори, це гори зелені, багаті могутніми дубами і буками, ставними яворами, модринами, кедрами. Росте тут і славнозвісна смерека, горде і прекрасне дерево, оспіване в народних піснях і коломийках, у творах українських поетів і прозаїків.
«Знов шумить смерека, знову я бачу Карпати…», — писав А. Малишко. «А ще сняться мені Карпати: під вітрами смереки гудуть», — згадує Микола Нагнибіда… Так, завжди вони уявляються тільки разом — Карпати і смереки, що ростуть на вільних вітрах, на найнеприступніших скелях, здається — просто із каменю!
Леся Українка в одному з листів до Михайла Павлика запитувала: «Що то воно за дерево смерека, чи то сосна, чи ялина, чи щось інше, й як воно зветься в інших мовах, напр., по-німецьки чи по-латині?» І питання це цілком закономірне — на Східній Україні точного значення цієї назви і особливостей цього дерева не знали. Ті східноукраїнські письменники, що звертались у своїх творах до карпатської тематики, намагались у докладних описах розкрити суть цього поняття, донести його до читача.
Смерека — це багаторічне вічнозелене хвойне дерево з конусоподібною кроною. Інша його назва — ялина звичайна, російська — ель обыкновенная, латинська — Picea abies L. Надзвичайно красиве, струнке дерево це виростає висотою до 30—50 метрів. Хвоя йога м’яка, темно-зеленого кольору ( здалека смерекові лісі здаються чорними чи темно-синіми). Саме цю деталь часто підкреслюють у художніх творах. «Вони ( Іван та Марічка) все заглиблялися в ліс. Чорні смереки добродушно простягали над ними свої мохнаті лаби, наче благословляли» (М. Коцюбинський, «Тіні забутих предків»).
Існує кілька припущень щодо походження слова смерека. Назва ця, відома майже в усіх слов’янських мовах, походить від праслов’янського *sm ьrkъ / *sm ьrčь / *smerk ъ, що має в слов’янських мовах багато варіантів форм і значень: д.-рус. смьрчь «кедр», ц.-с. смрьчь «яловець», смрhчь «кедр», болг. смърч «яловець», cxв. см∩рч — те ж значення, укр. смерека «ялина», слов. smréka «ялиця», ч. smrk «ялина», сл. smrek «ялина», п. (діал.) smrek «ялина», в.-луж. šmrěk «ялина», н.-луж. šmŕok — те саме.
Усі ці слова належать до тих, що вважаються дослідниками-етимологами словами неясного походження. Існуючі порівняння з вірм. mair «кедр, сосна», з лит. smarsas «жир, мазь», а також із рос. смердеть1 на думку О. М. Трубачова2, не є задовільними. Вчений висловлює припущення, що згадані слова виявляють велику близькість форми (*sm ьrkъ / *smerkъ) і значення (« хвойне дерево», «ялина», «ялиця», «яловець») з i ран. словами *sr
°va-, *sr°ma чи в пізнішій формі — *sar
°va-, *sarma-. Сюди
належить перс. sarv «кипарис», sarv і siyah juniper — лат. назва ялівцю.
Значні коливання форми праслов’янського *sm ьrkъ, *smerkъ дозволяють припустити, що це запозичення з іранської, а точніше, з різних іранських діалектних форм: *sr°vaka / sarvaka чи *sr
°maka / sarmaka.
Відомий чеський дослідник назв рослин В. Махек відносить слово смерека, як і багато інших слів з непрозорою етимологією, напр. праслов’янські buk ъ « бук», jasenъ «ясен», javorъ « явір» та ін., до запозичень з якоїсь невідомої субстратної мови ( так званої праєвропейської), проте ця думка залишається дискусійною.
Нормативні словники української мови різного часу не подають слово смерека у своєму реєстрі, мабуть, вважаючи його місцевим, діалектним ( напр., «Лексисъ» Л. Зизанія, «Лексиконъ славеноросскій» П. Беринди). Щоправда, «Лексикон латинський» Є. Славинецького та А. Корецького-Сатановського (XVII ст.) дає переклад латинського Рісеа «смрєчиє дрєво». Малорусько-німецький словар Є. Желехівського та С Недільського перекладає слово смерека німецьким Fichte ( ялина); Словарь української мови, за ред. Б. Грінченка, як найповніше і найкраще дожовтневе українське лексикографічне видання, пояснює смерек, смерека російським « пихта».
В сучасній українській мові слово смерека є цілком нормативним, літературним і належить до активної лексики, воно широко вживається у творах багатьох наших письменників, а також є біологічним терміном ( див.: Біологічний словник. К., 1972; Російсько-український словник ботанічної термінології і номенклатури. К., 1962 та ін. термінологічні словники і підручники).
Описуючи чудову природу карпатського краю, не можна не згадати смереку: Тут, на верховині, красувалися смереки з їх могутніми кронами — ліс стояв уже врівні з хмарами, а далі підносився ще вище й вище ( С. Журахович); Засніжені Татри… Ялиці, Смереки та буки ставні, Сліди ланцюжкові лисиці, Ведмежої віддрук ступні ( М. Рильський); Смерека в вікна заглядала, мов гуцулка ніжна і струнка ( Т. Масенко).
Як бачимо, письменники завжди підкреслюють характерні особливості цього дерева — його висоту, могутність і, разом з тим, ніжність, струнку поставу.
У науковій та фаховій літературі слово смерека вживається і як назва деревини, матеріалу: «Для виготовлення опор повітряної високовольтної лінії застосовують сосну, модрину, смереку і дуб» («Сільські лінії електропередачі»).
Іменник смерека та іменникові й прикметникові утворення від нього смеречка, смерічка, смерека, смереччя, смеріччя, смеречина, смерековий все частіше зустрічаються в образному вжитку, зокрема у порівняннях, метафорах, наприклад: Опришок — це той, що ввібрав у себе запашні соки гірських цвітів полонинських, що ріс, як смерека, на вільних вітрах ( Г. Хоткевич); Неначе темна струнка смерічка, так ішла [ Анна], прямо, легко колихаючись ( О. Кобилянська); Видно, що з Буковини, бо струнка, як смерека (М. Коцюбинський); Де ж ти, моя далека? Немов зажурена смерека, Стоїш на вискалі сама… (П. Воронько).
Смерічкою (крім молодого смерекового дерева) називають у Закарпатті лікарську рослину хвощ польовий (Equisetum arvense L.), стебла і гілочки якої схожі на смерекові гілки.
На Гуцульщині смерічкою називають і вид орнаменту, що нагадує смереку: Смерічка… часто вживається у вишиванні (« Гуцульська кераміка»).
Значення усіх цих назв цілком прозоре і не потребує пояснень. Переносне значення слів засвідчує давню традицію вживання, поширеність слова і поняття.
У « Галицько-руських народних приповідках», зібраних і виданих І. Я. Франком, багато стійких фразеологічних зворотів із словами смерека, смерековий: «Дивитися на смереку» — значить чекати смерті ( ніби роздивляючись те дерево, з якого має бути зроблена домовина); «Він уже в смерековий лист свище» — так говорили про збіднілу або змарнілу, згорьовану людину.
У наш, радянський час верховинці використовують смереку у своїх святах і обрядах як своєрідний символ: Попереду, на баскому коні, прикрашений різноколірними стрічками і гілкою смереки — символ трудової перемоги—із смолоскипом, запаленим від чабанської ватри, їде кращий чабан… артілі (« Свята та обряди Радянської України»).
…Росте у Карпатах смерека — горде прекрасне дерево, оспіване в піснях та співанках- коломийках…

2004-2020 Культура української мови. Матеріал доступний на умовах ліцензії Creative Commons Attribution NonCommercial Share-Alike
Розробка сайту BEST SEO Space