СПІЛЬНОТА — СПІЛЬНІСТЬ

Сучасна українська літературна мова має численні запозичення з інших мов, зокрема з польської. Одним із них є слово спільнота (пол. wspólnota). Останнім часом його вживають частіше, ніж іменник спільність у значенні ‘ сукупність людей, держав, згуртованих спільними умовами життя, метою, інтересами’: Європейська спільнота, релігійна спільнота, економічна спільнота. Тлумачні словники поки не відреагували на новітні мовні уподобання, обмежившись СУМ, в якому іменник спільнота подано з ремаркою рідко і без розрізнення у значеннях ( тобто, як синонім до спільність). Скориставшись ілюстративним матеріалом лексичної картотеки Інституту української мови, можемо простежити хронологію входження слова спільнота у мовний обіг: саме у 1990- х роках минулого століття це слово почало активно вживатися замість іменника спільність: Під політичним ресурсом розуміють можливість держави спиратися у вирішенні своїх внутрішньо- та зовнішньополітичних завдань на наукову спільноту (« Вісник НАНУ», 1996); Іде інтеграційний процес — усвідомлення людьми різних націй своєї причетності до етнічних спільнот вищого порядку: до слов’янства, до європейської культури (там само); Як багато належить зробити, щоб посіла Україна гідне місце серед світової спільноти (« Літ. Україна», 1991). Але, як свідчить картотека, це слово вживали ще у 1920- х роках. Наприклад, можемо натрапити на цей іменник у Є. Плужника: Добре ж усе це характеризує нас яко спільноту, яко народ.
Отже, на сьогодні маємо « друге входження» у мову слова спільнота. Синонімами до нього — залежно від змісту — є слова громада, організація, група, об’єднання, народ.
Олена Тодор

2004-2020 Культура української мови. Матеріал доступний на умовах ліцензії Creative Commons Attribution NonCommercial Share-Alike
Розробка сайту BEST SEO Space