ВАСИЛЬ ЗАДОРОЖНИЙ

ЯК СТАЛОСЯ, ЩО УКРАЇНЦІ ВСТИГАЮТЬ ПОСПІВАТИ

Ой що вміли, перепіли, — Співайте сами Українська народна пісня
Українці, за загальним визнанням, — дуже співучий народ. Ми хочемо розповісти, як в українській мові з’явилося слово співати і які явища воно спричинило. Українці довго на позначення одного із своїх улюблених занять користувалися давнім, ще праслов’янським, словом піти, про що свідчить епіграф до нашої статті, взятий з української народної пісні, записаної М. Максимовичем у ХІХ ст. Це слово вживалося навіть тоді, коли від нього вже створили для себе власне українське — співати. Ще й досі на весіллях, які відбуваються за нашою національною традицією, можемо почути:
Чого, свашки, не пієте?
Чи ви того не вмієте?…
Так звичаї й обряди повертають нам нашу старовину, нагадують про наше коріння…
Чимало давнього зберегла наша мова. Ось і давнє піти відгукується в сучасних словах пісня, півень та інших, спільнокореневих, з яких вирізьбив різець думки вже наступних поколінь українців слова співати, спів, співанка, співак тощо. Давній іменник піниє покинув нашу мову, і його замінили спів, співи, співання, з яких кожне містить у собі лише якусь частину значень давнього слова. А давнє слово півець, поступившись місцем новітньому суперникові — слову співак, збереглося, тільки приєднало до себе префікс с-.
З усіх цих історично спільнокореневих слів, спільність між якими сучасна мовна свідомість відчуває по-різному, видно, що первісну свою форму зберегли лише ті, які встигли набути самостійного значення ще до того, як давнє піти почало сприйматися як застаріле. Усі інші слова, зв’язок яких із твірним дієсловом був очевидніший, змушені були змінитися слідом за дієсловом.
І все ж дієслово піти не зникло безслідно. Щоправда, значення його стало вужчим, і тепер це слово вживається на позначення співу лише півнів, зокрема, у фольклорі, діалектах чи в художній літературі:
Піють півні, піють другі…
(Українська народна пісня). Але й тут його вже заступає нове дієслово:
Не співайте, півні,
Ще ж бо я не спала…
(Українська народна пісня). Так само й у Т. Шевченка:
Ще треті півні не співали,
Ніхто нігде не гомонів…
Уже з цього видно, як пов’язується кожне нове слово із словом старим, устояним.
Отже, входження в активний словник слова співати відповідає внутрішнім потребам української мови. Збережений сучасною мовою завдяки півням його історичний пращур піти допомагає зрозуміти нам один із механізмів її саморозвитку.
Праслов’янське дієслово * pеti, безперечно, первісно було кореневонаголошеним, про що свідчить кореневий наголос в багатьох сучасних слов’янських мовах, зокрема в українській: пі́ти — пі́ю, пі́єш … пі́ють; нак. сп. пі́й, пі́йте; мин. ч. пів, піла, пі́ло, піли. Відхилення ́ ́ від цього правила фіксуємо тільки в російській мові, де спостерігаємо кінцеве наголошення в особових формах теперішнього часу, пор.: петь — пою́, поёшь, пою́т, але: нак. сп. пой, по́йте; мин. ч. пел, пели. Не ́ закономірне для слов’янських мов чергування рос. е та о в корені дієслова є підтвердженням стороннього впливу на це слово в російській мові. Існує думка, що наголос пою́ міг з’явитися під впливом такого ж пою́, яке є особовою формою дієслова рос. пои́ть ( укр. поїти, напувати), а сам вплив міг бути зумовлений стародавнім ритуалом жертовного узливання, що супроводжувався співом. Українська ж мова не тільки зберегла первісне дієслово таким, яке воно було в мові праслов’янській; воно в ній ще отримало розвиток. Так, і в сучасній українській мові, крім давнього пі́ти, є ще похідне від нього пі́яти. Проте зміна основи неозначеної форми дієслова не позначилася на його особових формах, див.: пі́яти — пі́ю, пі́єш тощо, але мин. ч.: пі́яв, піяла, пі́яло, пі́яли. Отже, основу ́
дієслова можна визначити тільки за формами минулого часу. Це означає, що -а- у слові піяти [ піj ати] є не суфіксом, а тематичним голосним між коренем дієслова та його інфінітивним закінченням. Суфіксом цей голосний ставав тоді, коли на нього переносився словесний наголос.
У сучасній українській мові відзначаємо тільки залишки колишнього перенесення, напр.: іменник бия́к або бія́к, безперечно, походить від дієслова біяти ́ — бія́ю, біяєш, ́ що є незвичним, але підтверджується зафіксованим у « Словарі української мови» за ред. Б. Грінченка побіяти ́ — побія́ю, побіяєш. Незвичність ́ цих давніх форм для нас пояснюється тим, що вони в нашій мові не набули широкого застосування; їх замінили утворення на — вати, пор.: побивати. ́ Тотожність сучасного побивати і давнього побіяти ́ абсолютна: сучасний суфікс — ва- дорівнює давньому — ja-, оскільки справжнім суфіксом є лише -а-, а j та в — це лише вставні приголосні між двома голосними. Тому сучасне діяти ́ — ді́ю, дієш, яке ́ походить від діти ́ — ді́ю, дієш, ́ мало ще форму діяти ́ — дія́ю, діяєш, ́ що підтверджує народна творчість, напр.:
Доле, моя доле!
Що мені діяти?
Полюбив дівчину,
Та не можу взяти.
Сучасний іменник дія́ч своїм наголосом засвідчує походження від дієслова діяти. На ́ тій же підставі в сучасній мові є іменник діяння, що ́ походить від діяти, та ́ іменник діяння, що ́ походить від діяти. Наголос ́ іменника одіяння ́ — це теж слід колишнього дієслова одіяти, ́ пор. з історично пізнішими одівання ́ та одівати, ́ заступленими в сучасній мові словами одягання ́ та одягати. ́
Розвиток таких форм дієслова почався ще в праслов’янській мові та був зумовлений потребою у вираженні дієслівної дії, тривалішої за виражену дієсловом без суфікса, пор.: бути — бувати, дати — давати, їсти — їдати ( уже незвичне для нас), сісти — сідати та ін. Загалом таких дієслів в українській мові мало, проте в дієсловах цей суфікс був основним засобом вираження значення тривалої дієслівної дії, напр.: бити ́ (недок. в.) > побити ́ (док. в.) > побивати ́ ( недок. в.); лити, залити, заливати; мити, відмити, ́ ́ ́ ́ ́ відмивати; пи́ти, спити, ́ ́ спивати; тяти, стяти, стинати; шити, зши́ти,зшивати ́ ́ ́ ́ ́ ́ та багато ін. Безперечно, що саме таким чином було утворене в українській мові й слово співати: піти ́ — пі́ю, пієш ́ ( недок. в.) > спіти ́ — спі́ю, спієш ́ ( док. в.) > співати ́ — співа́ю, співаєш ́ (недок. в.).
Та дієслово співати, що стало третім членом словотвірного ланцюжка, уже з самого початку своєї появи в мові було змушене перебирати на себе роль вихідного слова в подальшому процесі словотвору. Річ у тім, що ще на етапі творення форми доконаного виду спіти ́ від первісного пі́ти в мові виникло явище омонімії, оскільки в ній було ще слово спіти з тотожними особовими формами: спіти, спію, спієш, що мало розгалужену систему значень, оскільки означало важливі в житті людини дії та події: 1) ‘поспішати, встигати’, що збереглися в сучасному слові успіх, і 2) ‘ дозріти, доспіти, бути спілим тощо’. Первісне дієслово піти у спрефіксованому вигляді, очевидно теж зіткнулося з цією ж проблемою, тому в ньому все більшого поширення набував варіант пі́яти. По-друге, мовне вираження характеру співу півня не потребувало тих префіксальних форм, що передають значення результату дії. Для людини, яка впродовж століть вимірювала час, власне, за допомогою пі́яння півня ( перші півні, другі…; ще раніше — кури ‘час, коли піють півні’, бо давнє кур — це півень), важливо було відзначити насамперед його початок ( запіти, запі́яти) і, можливо, ́
завершення ( відпіти, відпіяти). ́ ́
У сучасному дієслові співати, якщо брати до уваги його словотвірну історію, і тепер виділяють корінь — пі-. Але воно « поводиться», як непохідне: від нього за допомогою префіксів легко утворюються форми доконаного виду, напр.: заспівати, ́ доспівати, ́ наспівати, переспівати, поспівати ́ ́ ́ тощо. Доказом існування в сучасній мові кореня -спів- є й спосіб утворення від нього дієслів на -увати, напр.: виспівувати, заспівувати тощо; пор. неможливість таких утворень від дієслів, що мають суфікс -ва-. Саме ці утворення доконаного виду від дієслова співати починають чинити тиск на ті форми недоконаного виду, що утворюють від дієслова спіти небажану для мовної виразності омонімію. Це вже призвело до того, що ті дієслова, які були утворені від дієслова спіти і виражали значення ‘встигнути’, вже є цілком архаїчними для сучасної української мови. Ті ж дієслова, що мають значення ‘ достигати, ставати спілим’, усе більше й більше втрачають у живій мові форми недоконаного виду і залишаються одновидовими, напр. доспіти, але ́ доспівати ́ — значно рідше; те саме поспіти ́ — поспівати, переспіти ́ ́ — переспівати ́ тощо. Втрачаючи видову пару, вони й самі все більше замінюються утвореннями від твірного стигнути, напр.: достигнути ́ — достигати, ́ перестигнути ́ — перестигати ́ тощо. Що причина їхнього занепаду в мові саме ця, доводить широко вживана видова пара виспіва́ти — виспіти, бо ́ утворення від співати тут інші: виспівувати ́ — виспівати. ́
На конкретному прикладі бачимо, що народна мова функціонує як складна система взаємопов’язаних, взаємозумовлених явищ, виконуючи свою основну функцію — спілкування між людьми.

2004-2020 Культура української мови. Матеріал доступний на умовах ліцензії Creative Commons Attribution NonCommercial Share-Alike
Розробка сайту BEST SEO Space