З. Г. КОЗИРЄВА

ГОТОВА СТРАВА ВСЯ СТОЯЛА…

«Почувши звістку про смерть Аттіли, гунни на знак скорботи обрізали волосся і дряпали обличчя, потім винесли тіло вождя в поле і поставили в шатрі; тризна на честь померлого супроводжувалась гімнами, в яких прославлялись його подвиги; на могильному кургані створили урочистий поминальний пир, або, як говорили гунни, страву». Так описував цю подію готський історик VI ст. Іордан. У давньому латинському тексті впадає в око знайоме всім слово страва (в сучасній українській мові — « їжа, приготовлені для їжі продукти харчування»), яке позначало стародавній язичницький обряд — поминальний банкет, поминальну їжу, і могло бути запозичене у тих слов’ян, які входили до складу бойового союзу Аттіли.
Історія залишила ще одне свідчення ранньохристиянського схоласта Лактанція, який теж називає поховальний пир на місці погребального вогнища стравою (strabam). Про поховальну страву у слов’ян писав в IX—X ст. арабський мандрівник Ібн-Доста. І потім надовго це слово зникає зі сторінок історичних пам’яток. Не знаходимо його і в найдавніших слов’янських пам’ятках. І це зрозуміло — адже, як відомо, найдавнішими, переписаними слов’янськими писемними пам’ятками були тексти канонічні, пов’язані з християнським культом, і навряд чи могла туди проникнути назва язичницького обряду. Але відсутність фіксації слова писемними джерелами того чи іншого періоду ще не означає, як зазначають лексикологи, що його не існувало в мові. Слово страва ми зустрічаємо вже в пам’ятках староукраїнської, староросійської, старочеської, старопольської, старобілоруської мов. Протягом віків його значення зазнало змін. Ті нечисленні приклади, які знайдено в пам’ятках XIV—XVI ст., вказують на втрату того первинного, давнього значення, про яке йшлося вище, і на набуття нового. У текстах староукраїнської, старобілоруської та староросійської мов слово страва, виступаючи в одному ряду зі словами, відомими і давньоруській мові: «дь, hдь, брашьно кормъ, пища набуло значення харчування, продовольство», а також корм для тварин»: «…и єщи к тому (и) страву всhмъ давалъ и єсти и пити», «…и стравы имъ слюбуєть дати ихъ конємъ» (грамоти XIV — XV ст.); «…а села косять ему два дни на лhте толоками за его стравою и за медомъ» (Опис Канівського замку 1552 р.).
У ділових документах XVI ст. слово страва вживалось із значенням « податок, утримання»: «…своихъ пословъ послали до освецоного короля… на великий стравh; А тои его стравы раскинули по волости». Поряд із переліченими розвивається значення « потрава, псування худобою посівів»: «и о испашу и о страву воитъ мhсткіи осудить» (Акты Юго- Западной России, 1594 р.); і « отрута»: «…едино оубо съ стравою брашно присла ми» (Палея 1406 p.). Останнє зумовлене походженням слова страва.
Так, слов’янськими мовами, серед них і українською, воно успадковане з мови праслов’янської і генетично сягає основи *trou-, яка в давнину мала значення « те, що з’їдається, споживається, згодовується», «те, що знищується, тратиться», «перетравлюється». Звідси походять і слова трава, потрава, отрава та ін.
Етимологічно страва стоїть в одному ряду зі словами спільного кореня, від якого походить і дієслово троути / натроути, і яке, як зазначав О. О. Потебня, в давніх слов’янських рукописах стоїть там, де більш пізні тексти вживають дієслово питати/напитати в значенні «годувати, харчувати».
Наступним етапом в семантичній історії слова страва був розвиток значення, з яким воно вживається і в сучасній українській мові, а саме « приготовлені для їжі продукти харчування», і якому відповідає сучасне російське кушанье. Напр., в українських інтермедіях XVII ст.: «…то-то борщик ситій; то-то страва люба»; чи у Климентія Зіновієва в Приповістях посполитих: «по города(х) стравы готовы продаваю(т)», пор. також у XVIII ст. у Г. Сковороди: «О мой столик малій, стравами селскими набратій». І, звичайно, всім відомі рядки І. Котляревського: «Готова страва вся стояла, спішили всі за стіл сідать…» та « І страву всякую без міри в голодний пхали все куток».
Старовинне значення « поховальний обід, поминки» слово страва зберігає в пам’ятках старочеської і старопольської мов XIV—XV ст. П. Білецький-Носенко у Словнику української мови поч. XIX ст. подавав це значення як особливість західнослов’янських мов.
У говорах деяких слов’янських мов ( зокрема, української, чеської, словацької) значення слова страва ще більше конкретизується і стосується певних продуктів: «квашені овочі», «бобові»; із значенням « їжа» фіксується і в західноросійських та південноросійських говорах, приклади чого наводить В. Даль у своєму словнику.
На позначення « їжі, продуктів, приготовлених для їжі» в давньоруських та староукраїнських пам’ятках найдавнішої доби існувала певна лексико-семантична група слів. Це і старослов’янське пища, що вживається в пам’ятках староукраїнської мови не тільки у « високому» значенні « пища духовна, божественна», а й буденному — просто « їжа». Напр., у ділових документах XVI ст.: «…его же есмо пищею и одежею… довольствовати должни есмо»; сюди ж належало і брашно/борошно, яке із значенням « їжа» засвідчене ще в Ізборниках 1073 і 1076 pp. і зафіксоване П. Бериндою в староукраїнській мові «брашно: потрава, покармъ, hдло, кормл#іі» (XVI ст.). До цієї групи входили і численні назви з коренем * ed- (іадь, hдь, hденьє, hдьн#, іадиво, іадhньє, hдло, їда, снhдь та ін.), звідси і наші сучасні їжа, наїдок. Цікаво, що, як і корінь *trou- дав два протилежні за значенням похідні страва — отрава ( отрута), так і корінь * ed- послужив основою для двох утворень із протилежним значенням іадь «їжа» — іадь ( яд) «отрута».
Слово кормъ в давньоруських пам’ятках також широко вживалося для позначення продуктів харчування людей і лише пізніше ( з XV ст.) стало позначати їжу для тварин. Основа корм- також дала багато похідних, особливо продуктивних у давньоруській мові (кормъ, покормъ, кормл#, кормитель, кормленик, кормительство і под.), з яких у староукраїнській мові закріпилося і набуло поширення слово покормъ (під впливом польської мови вживалось і в формі покармъ). Пізніше, з XVII ст., з’являється зовсім нове слово для позначення продуктів харчування харч(и), запозичене з арабської мови з первісним значенням « витрати; дорожні витрати, утримання».
Довгий час синонімом і конкурентом слова страва в українській мові виступала похідна від того ж кореня лексема потрава, засвідчена з XVI ст. саме для позначення приготовлених для їжі продуктів харчування. Значна кількість фіксацій цього слова в значенні « страва, приготовлені для їжі продукти харчування» в текстах різних жанрів і стилів дає право говорити, що воно вживалося значно ширше, ніж слово страва і лише згодом витіснилось останнім. З’являється воно в текстах староукраїнської мови в XVI ст., напр.: «принеси потрави» (Розмовник) і не зникає зі сторінок давніх пам’яток, серед яких і полемічні твори, і релігійні, і ділові, й історичні, й інтермедії та байки або бурлескні студентські вірші. Пор.: «…кормит дорогими потравами» (у Радивиловського); «А потрава онимъ всякій звhръ» — у Літописі Самовидця XVII ст.; «Що потрави принесено, та и мене за столъ всажено» — українські інтермедії та ін.; у І. Котляревського: «Тут їли розниї потрави і все з полив’яних мисок». Це слово із значенням « страва» вживається і в творах українських письменників XIX ст., пор.: «В його [ панича] перед очима маячив стіл з усякими потравами, з гарячими пирогами на закуску» (І. Нечуй-Левицький); «Потрави подаються нашвидко, абияк» (Леся Українка); «Столи аж гнуться під вагою потрав розкішних, дорогих» (М. Старицький).
У сучасній українській літературній мові слова страва й потрава семантично розмежувались. Слово страва втратило значення « утримання, податок», «отрута», «псування худобою посівів» і « приготовлені для їжі продукти харчування», а слово потрава, навпаки, втратило значення « їжа, страва» і спеціалізувалося на значенні « псування, знищення посівів». Значення « збирання сіна на корм» або « сіно, зібране на корм» відзначає у слова потрава ще І. Срезневський: потрава, як і потравити, стравити поступово набуло також семантики « псувати, знищувати посіви, випасаючи худобу». Як в українській, так і в російській мовах це значення стало домінуючим, хоча в одному з російських рукописів початку XVIII ст. слово « потрава» зустрічається також із значенням «страва»: потрава с каштанами, потрава с грибами і под. На основі свідчень писемних пам’яток та словників можна говорити, що в мові російської писемності до XVIII ст. існували слова і страва, і потрава із значенням « їжа, продукти харчування»; вони залишилися в мові деяких російських діалектів.

2004-2020 Культура української мови. Матеріал доступний на умовах ліцензії Creative Commons Attribution NonCommercial Share-Alike
Розробка сайту BEST SEO Space