Г. М. МИРОНОВА

ШОЛОМ, ШИШАК, КІВЕР

У творах художньої літератури на історичну тематику c учасному читачеві доводиться зустрічатися з словами, що означали військові головні убори. Так, гортаючи сторінки « Слова о полку Ігоревім», читаємо: «Кое ваши златыи шеломы и сулицы Ляцкіи и щиты». Д.-рус. шеломъ, шоломъ та стел. шлhмъ [ шлемъ] «військовий головний убір з металу, предмет військового спорядження» широко використовуються в пам’ятках давньоруського періоду і пізнішого часу. Про цс свідчать літописні джерела: «Данилъ же возма на ся шеломъ… и ста за нима» (Іпатіївський літопис, 1229 р.); «и шеломъ с него слетh» (Суздальский літопис, 1152 р.). У « Слові» цю лексему вжито 11 разів, здебільшого з вказівками на матеріал, з якого шоломи виготовлялись чи яким оздоблювались (златые, злаченые), на технологію виробництва (каленые), на етнічну приналежність (литовский, половецкыя, оварьскые). На думку вчених, це слово запозичене з прагерм. šelmb «шлем, навіс». Цікавим є спостереження М. Фасмера щодо російського слова ошеломить, ́ похідного від шелом «шлем, голівка сокири, обух», тобто спочатку ошеломить означало « вдарити обухом по голові», пор. розмовне як ( наче) обухом по голові. Див. також у Словнику В. Даля шеломять «место, где молотят, ток, ладонь» та шеломить ́ (кого) «бить по голове, темяшить, лобанить». Пор. також сучасне рос. ошеломить ́ «привести в состояние замешательства, растерянности своей неожиданностью; произвести сильное впечатление». В українських говірках ( зокрема у бойків) зафіксоване слово шеломка «кругла, найчастіше сіра, шапка».
У сучасній українській літературній мові слова шолом, шлем вживаються не тільки для створення історичного колориту та яскравих художніх образів, метафор, порівнянь, але й як спеціальні терміни: «Роберт неначе річ держав. Змагався, боронився, Зняв потім з голови шолом і людові вклонився» (Л. Українка); «Вечір зняв зорі шолом» (В. Сосюра); «Я бачу серцем — Болдина гора Шоломом велетня знялася над водою» (М. Нагнибіда); «Вік наш не в рицарських латах. Вік наш в атомному шоломі» (О. Гончар); «Пілот корабля (« Восток-2») міг проводити передачу як із мікрофонів, вмонтованих у шоломі скафандра, так і за допомогою мікрофонів, розташованих у кабіні, якими він міг користуватися, відкривши шолом» (Рад. Україна). У сучасній українській мові шлем — рідковживане, розмовне слово, похідні утворюються від давньоруської форми: шоломовидний, шоломоподі́бний, шоломофо́н. ́
Найближче в синонімічному відношенні до аналізованого слова знаходиться лексема шишак «старовинний військовий металевий шолом з вістрям, на кінці якого була невелика кулька ( шишка)»: «Вулкан задихавшись сказав: «Зроблю не збрую, чудо рідко, Ніхто якого не видав; Палаш, шишак, панцир зо щитом, Все буде золотом покрито» (І. Котляревський). Пор. у Словнику В. Даля: шишак «шлем, каска с гребнем или с хвостом».
Словами затылокъ ( затыльникъ), наушьки ( наушекъ) та прилъбица [ прилбица] позначали частини шоломів ( хоча останню лексему більшість дослідників визначає як « шолом»). Так, у словниках Тимченка, Желехівського прилбиця тлумачиться як « шишак, шлем, каска» або «місюрська шапка, у якої наголовок доходив до лоба». Саме з таким значенням, напевно, вжито це слово Н. Рибаком у « Переяславській Раді»: «Чи страшні нам всі хоругви Речі Посполитої, та ті всі німці, швейцарці, угри і мультяни, волохи та шведи, котрі одягли на себе залізом ковані колуші та чавунні прилбиці». Цікаве спостереження знаходимо у Д. Іловайського, який вважає, що прилбиця — це « вид хутряного чохла, який надівали на шолом». У таких хутряних шапках, одягнених на шоломи, зображені воїни, які стоять перед Святополком, на одному з малюнків у сказанні про Бориса та Гліба. Підтвердженням такого припущення можна вважати і рядки Іпатіївського літопису: «Тоулы ихъ бобровые раздра и прилбицh ихъ волъчье и борсоуковые раздраны быша», пор. також: «Володиславъ же замысли стягъ взяти Михалковъ и натъкнути на нь прилбицю» (Лаврентіївський літопис).
В одному синонімічному ряду з лексемами шолом, шишак та прилбиця знаходиться слово місюрка. Якщо першими позначали суцільні вироби із заліза, а другим найчастіше з хутра, то лексемою місюрка ( мисюръ, мисиръ) називали шапку, яка належала до військового спорядження і складалася з круглої залізної верхівки та залізної сітки ( бармиці) навколо, крім передньої частини. Словник сучасної української мови фіксує значення цієї лексеми «кільчаста сітка шолома»: «Пана Хмеля потяг шаблею пахолок Чаплинського… Якби не місюрка, розколов би голову, а так тільки джмелі довго гули» (П. Панч).
Ще однією назвою головного убору є ківер. Походження цього слова досі нез’ясоване. У XV ст. його інколи використовували на позначення весільного вінця, а в європейських арміях XVII-XIX ст. і окремих частинах російської армії з 1741 по 1881, а потім з 1906 по 1917 р. — у гвардії ківером називали військовий головний убір з твердої шкіри: «Муштра замучує: ходиш і ходиш, витягнувши носки, та щоб ківер на голові не хитнувся, наче він не на голові, а в землю вкопаний» (І. Кочура).

2004-2020 Культура української мови. Матеріал доступний на умовах ліцензії Creative Commons Attribution NonCommercial Share-Alike
Розробка сайту BEST SEO Space