І. В. КОРОПЕНКО

ШВЕЦЬ, ЗНАЙ СВОЄ ШЕВСТВО, А В КРАВЕЦТВО НЕ МІШАЙСЯ

Ця давня українська приказка, до якої входять два терміни на позначення різних професій, відома нашому сучасникові. Проте спробуємо абстрагуватися від її нинішнього, переносного значення і сприйняти вислів у прямому, буквальному розумінні. Отже, швець займається тим, що шиє чоботи, черевики, а пошиття одягу не належить до сфери його діяльності — цю роботу виконує інший фахівець — кравець. Якщо ж перекласти цю приказку на російську мову, то слова швець, шевство змінять своє значення: рос. швец означає « кравець». Чи не випадкове таке розходження значень одного слова у двох споріднених мовах — російській і українській?
Виявляється, що в епоху давньоруської мови шевцем називали ремісника, який виготовляв і шкіряне взуття, і одяг, тобто поєднував два фахи: шевця і кравця. В українській і білоруській мовах закріпилося слово швець на позначення майстра, що шиє взуття. У російській мові шевцем стали називати спеціаліста по виготовленню одягу.
Слово швець відоме й іншим слов’янським мовам. Цікаво, що пол. szewc, ч. і слов. švec називають кравця, а болг. шивач, сербохорв. шавац — шевця. Тобто, у західнослов’янських мовах швець шиє одяг, а у південнослов’янських — спеціалізується з пошиття і лагодження взуття. Очевидно, у праслов’янській мові, як і у давньоруській, словом швець називали фахівця, що виготовляв і взуття, і одяг.
У ряді інших мов, навіть не споріднених із слов’янськими, слово, що називає кравця, може позначати одночасно і шевця. Так, у мові комі обидва значення поєднує слово vur śiś.
Із наукових розвідок істориків і етнографів дізнаємося, що на початку розвитку ремісництва, зокрема шкіряного, один фахівець міг працювати « за сумісництвом» шевцем і кравцем, чинбарем і шевцем, чинбарем і римарем. Б. Рибаков у книзі « Ремесло Древней Руси» (М., 1948) серед інших ремісників називає чинбарів-шевців, причому вказує, що ці дві спеціальності поєднував один майстер. Цим фактом учений пояснює називання у літописах легендарного руського богатиря, що переміг у двобої печеніга, то Яном Кожум’якою, то Яном Усмошевцем.
Археологами були відкриті залишки давніх майстерень ремісників-шкіряників, де знаходились рештки чинбарського і шевського ремесел. При розкопках у Новгороді знайдено вовну і попіл, обрізки шкіри і шматки шкіряного взуття, зосереджені у невеликих за розмірами спорудах, що вказує на відсутність диференціації тут шевства і чинбарства. Сумісництво професій чинбаря і шевця, чинбаря і римаря спостерігалося на Україні. У ряді польських міст один ремісник часто не тільки сам вичинював шкіру, а й шив із неї взуття, виготовляв кінську упряж.
Сумісництво окремих видів ремесла у шкіряному виробництві спостерігалось не лише у слов’янських народів. Цікаво, що і у середньовічній Швеції шевці самі дубили шкіру для своїх виробів, готували дубильні розчини, вичинювали різні види шкір ( див.: Сванидзе А. А. Средневековый город и рынок в Швеции XIII-XV вв. — М., 1967).
Випадки поєднання одним фахівцем кількох професій шкіряного виробництва не обмежуються названими прикладами. Дослідження назв ремісників, що займалися обробкою шкіри, у різних слов’янських мовах розкрило нові факти з життя давніх слов’ян. Так, можемо стверджувати виконання одним ремісником занять чинбаря і кушніра: це явище послідовно простежується у всіх групах слов’янських мов. Рос. замшеник, усмарь, укр. гарбар, чинбар, білор. аўчыннік, кажамяка, пол. białoskórnik, bołtusznik, болг. кожар, усмарь називають одночасно і чинбарів, що вичинювали шкіру, і кушнірів, які займалися обробкою хутра. Як свідчать дані слов’янських мов, існували ремісники, що одночасно займалися ремеслами кушніра і шевця, кушніра і римаря. Особливий інтерес викликають спостережувані у ряді слов’янських мов випадки, коли одним словом названо фахівця з трьох спеціальностей, що дає можливість припустити сумісництво одним ремісником трьох видів шкіряного виробництва: наприклад, кушніра, чинбаря і шевця ( ці три значення має білор. гарбар).
Чітка диференціація найменувань професій відбулася пізніше, з розвитком самих виробництв. У такому разі приказка « Швець, знай своє шевство, а в кравецтво не мішайся», що цілком зрозуміла нам сьогодні, могла б викликати подив у наших предків — давніх слов’ян.

2004-2020 Культура української мови. Матеріал доступний на умовах ліцензії Creative Commons Attribution NonCommercial Share-Alike
Розробка сайту BEST SEO Space