В. М. БІЛОНОЖЕНКО

ЩАСТЯ-ДОЛЯ

У народній творчості, в живій розмовній мові вживаються характерні утворення — поєднання двох іменників в одній складній назві: хліб-сіль, батько-мати, щастя-доля. Зупинимось на останньому. Слово доля ніби підсилює значення іменника щастя, виступає своєрідним синонімом до нього. Наприклад: «Вміла мати брови дати, Карі оченята, Та не вміла на сім світі Щастя-долі дати» (Шевченко); «Ніхто свого щастя-долі не вгадає» (Стельмах); «А вже кому на сім світі не талан, щастя-долі нема; то чи й купиш» (Ганна Барвінок); «І зозулі кують, щастя-долю дають» (Тютюнник).
Чи випадково об’єдналися слова щастя і доля в одне складне слово-поняття?
Одне із значень слова доля — це частина чого-небудь. У перекладі « Одіссеї» Гомера (переклад Бориса Тена) читаємо: «Долю м’ясива йому тут прислужники зразу поклали». Це слово може означати частину не лише чого-небудь матеріального, а й абстрактного: «Так, є доля правди в словах дружини» (Стельмах); «Маленька зірочка горіла в небі, пливла над селом, на якусь долю секунди притухаючи, щоб потім спалахнути з новою силою» (Кучер). Для підкреслення неважливості, незначності чого-небудь в образному вживанні усталився вираз десята ( сота) доля правди. Очевидно, від цих первинних значень виникло з часом інше, переносне значення, тотожне із семантикою слова щастя. Взагалі поява нових значень слів завжди зумовлена якоюсь конкретною ситуацією. Одні з цих значень можуть бути тимчасовими й випадково пов’язуються із словом, інші — лишаються назавжди і ведуть до переосмислення слова. Це говорить про те, що певне значення прийняте народом і ввійшло в широкий мовний побут. Так, можливо, така ситуація, коли ділять щось, розкладають на частини і кожному дають або він сам бере свою частину, долю, і дала життя новому семантичному відтінку іменника доля «пай, належна комусь частина або право на участь у чому-небудь, на володіння чим-небудь». Це значення слова доля давнє, широковживане: «Одрадяни вже лічили, скільки-то заробітку спаде на їх долю, що треба зоставити на харч, а що — продати» (Панас Мирний).
Слова здатні вживатися в переносному значенні не лише спорадично, час від часу. Вони можуть закріплювати його за собою настільки міцно і надійно, що втрачається ознака переносності як другорядна, тимчасова і виникає нове значення, цілком рівноправне з першим, давнім. Подекуди навіть важко встановити, яке з цих значень є першим, а яке другим за часом виникнення. Так було і з переносним значенням слова доля. Як же з’явилось воно? В давнину гадали, що існує якась сила, яка розподіляє між людьми життєві блага. Кожен просив у цієї сили своєї долі, частки від цих благ. Отже, за словом доля закріпилось нове, переносне значення (« вища сила або воля божа, яка визначає все, що відбувається у житті»; «Тільки глибоко десь, на дні дівочого серця, ятриться біль, що не знає вона отакого тихого людського щастя, що обікрадена злою долею її щира і вірна любов» (Цюпа).
У сучасній мові це значення стало широковживаним і вийшло на перший план, відірвавшись від свого первісного значення ( частина чого-небудь), і виділилось у самостійне слово зі своїми значеннями, відтінками і фразеологічними зворотами. Тому в 11-томному « Словнику української мови» (т. 2) наведено як омоніми слова доля1 і доля2.
Синонімом до слова доля1 зовсім не випадково виступає іменник щастя. В етимологічних словниках знаходимо відомості про семантичну спорідненість цих слів: съчастьjе утворилося з sъ+čęstь, де sъ ( давньоін-доєвроп. su) означає « добрий, хороший», a čęstb «частка, доля», тобто « добра частина». Отже, корінь у цьому, колись похідному, слові мав значення доля (тобто частина). Щасливим вважався той, хто мав хорошу, «не щербату» долю, добру частину чого-небудь. Слова щастя й доля виступають семантичними дублетами. Про це свідчить і той факт, що в народній творчості вони вживаються паралельно: «Доля, мов трясця, кого схоче, того й нападе; Щастя, мов трясця, кого схоче, того й нападе» (Словник української мови П. Білецького-Носенка); «Без долі й по гриби не ходять» (Номис. Українські приказки, прислів’я і т. ін.) і « Без щастя й по гриби не ходять» (Українські народні прислів’я та приказки) .
Синонімічними є іменники щастя і доля в українській літературній мові: «О боже мій милий! Така твоя воля, Таке її щастя, така її доля (Шевченко); «—Мамо! — заговорив тоді старший брат, — ідемо ми шукати щастя та долі» (Марко Вовчок); «Як без щастя, як без долі в світі жити молодому» (Руданський); «І рушник вишиваний на щастя, на долю дала» (Малишко).
Об’єднавшись в усталені вислови, іменники щастя-доля, щастя-доленька означають «радість, добробут у житті, успіхи, щасливу долю»; «Мати на світ родила та щастя-долі не наділила» (Панас Мирний); «А вже кому на сім світі не талан, щастя-долі нема, то чи й купиш» (Ганна Барвінок); «Не збуваються надії, щастя-доленьки нема» (Тарновський).
Як слова-синоніми вони часто вживаються в емоційних звертаннях для вираження гарячого почуття, симпатії та любові: «—Ти думаєш, мені легко тебе покидати? Доле моя, щастя моє! — неначе простогнав Микола» (Нечуй-Левицький); [Василь:] Марусю, серце моє! Щастя моє! доле моя!» (Панас Мирний); або: «Які знайду у серці я слова про тебе, краю, щастя моє, доле» (Гончаренко).
Семантично споріднені і в певних значеннях синонімічні іменники доля і щастя мають і відмінності в значеннях. Так, доля означає більш абстрактне поняття. Це слово семантично ширше від конкретнішого слова щастя. Доля — це, насамперед, «хід подій, збіг обставин, напрям життєвого шляху, що ніби не залежить від бажання, волі людини», або «умови життя, життєвий шлях і те, що на ньому виникає». Наприклад: «А може, тебе доля занесла куди в далеку чужину, на інший край світу» (Панас Мирний); «Зозуля Горлиці жалілась, Що доля їй недобрая судилась» (Глібов).
Доля може бути гіркою, поганою, злою, нещасливою, «щербатою», а також щасливою, вдалою, а щастя — лише хорошим, вдалим.
Щастя — це стан цілковитого задоволення життям, відчуття радості, якого зазнає хто-небудь від чогось: «Спочивають добрі люде, Що кого втомило: Кого — щастя, кого сльози, Всіх нічка покрила» (Шевченко). Про вужчу семантику цього слова говорить і відтінок—«зовнішній вияв такого відчуття»: «В тихих очах [ Насті] світились спокій та щастя» (Коцюбинський). Про різну семантику цих слів свідчить і їх фразеологія. Там, де йдеться про абстрактні поняття, мова вибирає слово доля, а в конкретнішому значенні — щастя. Порівняймо семантику фразеологічних зворотів: Випадати ́ ( випасти) на ́ долю, що ́ означає « ставати неминучим у чиємусь житті, дістатись кому-небудь» («Не такі молоді літа випали на долю Христі» — Панас Мирний) і Випало ́ ( випада́є) щастя ́ кому робити ́ що, тобто « з’явилась можливість взяти участь у чому-небудь або повезло кому-небудь у якійсь справі» («Це моє рідне місто, мені випало щастя визволяти його власними руками» — Гончар).
З конкретною життєвою ситуацією пов’язане переосмислення вислову Зв’язати ́ (зв’я́зувати) долю, ́ що означає « одружуватися, вступати в близькі стосунки з кимось». Весільний обряд, за яким молодим зв’язували рушником руки, мав символізувати нерозлучне вірне подружнє життя. Вислів зв’язати руки, що виник при цьому, набув переносності, і одним із значень його стало « одружуватися з кимось». Та пізніше цей вислів поступився частіше вживаному зв’язати долю. У літературній мові XIX ст. звичайними були обидва варіанти: «— Ходімо, — говорить дружині, — з’єднаймо руки і долю свою! Як згинуть прийдеться, — в останній годині Побачу край себе дружину мою» (Леся Українка). У сучасній мові побутує в цьому значенні, в основному, один варіант — зв’язати долю: «Не вдалося [ Уляні] колись з ним зв’язати своєї долі, то хоч зараз посидить коло нього» (Бедзик).
Підхоплений розмовною мовою, цей вислів став уживатися ще ширше, зазнав ще більшого переосмислення, означаючи, зокрема, «присвячувати себе, свою діяльність чому- небудь»: «Кращі твори світової літератури належать письменникам, що зв’язали свою долю з комунізмом, віддають своє життя інтересам народу» (ж. «Радянське літературознавство»).
Слова щастя і доля стали основою для творення багатьох емоційно наснажених прислів’їв та приказок, що поповнили скарбницю української фразеології: «З щастя та з горя скувалася доля»; «Козак — не без щастя, дівка — не без долі»; «Не родись багатий та вродливий, а родись при долі та щасливий»; «Щастя скоро покидає, а надія — ніколи»; «Щастя розум одбирає, а нещастя повертає»; «Як буде доля, то буде льоля»; «Хто рано встає, тому щастя є»; «Гарна доля з колгоспного поля»; «Щастя, як і горе, — точить сльози»; «Здобули волю — відшукали долю» та багато інших.

2004-2020 Культура української мови. Матеріал доступний на умовах ліцензії Creative Commons Attribution NonCommercial Share-Alike
Розробка сайту BEST SEO Space