К. В. ЛЕНЕЦЬ

БОЛІЛЬНИК — УБОЛІВАЛЬНИК

Українські слова болільник і уболівальник, як і російське болельщик, порівняно нові. Вони зафіксовані лексикографами у післяжовтневий час. Утворені ці іменники від дієслова боліти й уболівати, що мають спільнослов’янський корінь бол- і виражають спільне значення — «хвилюватися, переживати за кого-, що-небудь».

Це вторинне значення дієслів розвинулося на основі початкового, пов’язаного з фізичним відчуттям.

Корінь бол- передає значення фізичного стану нездужання. Етимологи порівнюють цей корінь з коренем готського дієслова balwjan — «мучити, терзати» (див.: Шанский Н. М., Иванов В. В., Шанская Т. В. Краткий этимологический словарь русского языка. М., 1971).

Нездужання, хвороба пов’язані із стражданнями. Вони викликають жаль1 і співчуття в тих, хто їх бачить. Оточуючі переживають за хворого. Як видно, семантика дієслівного кореня бол- асоціюється з переживанням, а значить, і хвилюванням. Звідси вторинне значення дієслова боліти. Саме це значення, пов’язане з моральним станом людини, а не початкове, пов’язане з фізичним відчуттям, спільне для обох указаних дієслів, наприклад: «Ображена Галя за всіх боліла душею» (Панас Мирний); «Ви хочете створити отакий гурток людей, що боліли б за українське кіно і, зокрема, за Довженка» (Ю. Яновський); «[Прокіп:] Не за свою шкуру, а за всіх уболіваю» (О. Корнійчук); «Уболівати за сина».

У «Словнику української мови» П. Білецького-Носенка є боліти лише в значенні «нездужати», і тільки пізніші джерела фіксують обидва дієслова з їх розгалуженою семантикою (див. «Малоруско-німецкий словар» Є. Желехівського і С. Недільського та «Словарь української мови» за ред. Б. Грінченка).

У наші дні на основі спільного значення дієслів боліти й уболівати утворилися похідні іменники болільник (і навіть ненормативне болільщик), уболівальник на позначення особи, яка хвилюється, переживає за кого-, що-небудь. Іменник болільник, як правило, пов’язаний із спортивними хвилюваннями, тобто позначає особу, яка переживає за успіх спортивної команди або одного спортсмена. З таким значенням болільник трапляється в творах Ю. Яновського, Ю. Смолича, А. Головка, Л. Дмитерка, В. Собка та інших письменників, а також у пресі. О. Донченко вживає вислів болільник за природу. Іменник уболівальник має таке саме значення, але частіше вживаний у ситуаціях, не пов’язаних із спортом. Його знаходимо в творах А. Головка, М. Томчанія, Ю. Яновського, С. Скляренка, В. Козаченка, а також у пресі. Дотепно висловився Остап Вишня: «Ну, а вже кому доля не судила забивати гола самому, … тому залишається ще один «вид спорту», доступний кожному, це — «уболівання», «болільництво», «бути болільником» (Фізкульт-ура!).

Першим було зафіксовано слово уболівальник у «Російсько-українському словнику» 1948 р. як відповідник до нового російського просторічного жартівливого утворення болельщик2 на позначення запального спостерігача спортивних змагань, який «боліє душею» за якогось учасника цих змагань. У двотомному «Польсько-українському словнику» (АН УРСР, 1958 р.), крім уболівальник, було вперше подано також болільник. Шеститомний «Українсько-російський словник» подав обидва іменники, помітивши болільник як розмовне слово: «Російсько-український словник» (АН УРСР, 1968 р.) та одинадцятитомний «Словник української мови» (АН УРСР, 1970—1980 pp.) зберігають цю характеристику. Як підказують матеріали лексичної картотеки Інституту мовознавства АН УРСР, розвиток значень обох слів іде в напрямі закріплення розмовного іменника болільник за спортивною сферою, тоді як нейтральне уболівальник уживане щодо інших сфер життя. Можливо, це підтримується активізацією самого поняття в зв’язку з дедалі зростаючою роллю спорту в нашому житті: 1 У «Лексиконі словенороському» Памви Беринди іменник жаль стоїть в одному ряду з іменником болhсть – хвороба: вони передають те саме поняття. Дослідники виводять жаль із праслов’янського прикметника жаль, утвореного у свою чергу від дієслова * gelti — «страждати». 2 Слово це вперше зафіксоване в «Словаре современного русского литературного языка» АН СРСР 1948 р.

адже уболівальник і болільник початково позначали саме любителя спортивних змагань, а вже потім — взагалі людину, яка вболіває, боліє за когось або щось. Про переважне вживання цих іменників у «спортивному» значенні свідчать і похідні прикметники — рос.

болельщицкий і укр. болільницький, що трапляються переважно в текстах на спортивні теми, наприклад: «Працюють болільницькі зуби, язики, губи, сиплеться лушпиння від насіння, лушпиння пустих, нікчемних слів, хвастощів, бадьоріння, хизування своєю болільницькою дотепністю, своїм футбольним всезнанням» (П. Загребельний).