Г. П. ПІВТОРАК З ІСТОРІЇ ВЛАСНИХ ІМЕН: ВАРВАРА, ПЕТРО

Жіноче ім’я Варвара (пестливі й розмовні форми — Варваронька, Варварочка, Варка, Варя, Варонька, Варочка, Варуся, Варюня, Варютонька, Варюточка) широко розповсюджене в європейських та інших народів. Серед слов’ян воно має такі форми: рос., болг. Варвара, білор. Варвара, Барбара, д. -рус. Варвара, пол. Barbara, чес. Barbara, Barbora, слов. Barbora, в. -луж. Barbora, словен. Barbara, ст. -слов. Варвара. В українську мову це ім’я прийшло з давньоруської і вперше фіксується у словнику Памва Беринди 1627 p.: Варвара «крhпка а (бо) срогаа». Давньоруська мова через старослов’янську запозичила його з грецької. Грецьке ім’я Varvá ra — жіночий відповідник до чоловічого Varvá ros, утвореного на основі прикметника Vá rvaros «варварський, іноземний».

Отже, Варвара — це «та, що прибула з чужого, «дикого» краю». Виникнення цього імені пов’язане з тим, що звуконаслідувальним словом barbaroi давні греки, а потім і римляни називали іноземців, які говорили незрозумілою їм мовою і були далекими від еллінської та римської культур. Для греків ними були перси і скіфи, для римлян — кельтські, германські і слов’янські племена, що нападали на римські провінції і підривали могутність рабовласницької Римської імперії. Від часу зруйнування Риму (410, 455 pp.) слово барбарус набуло негативного відтінку і стало синонімом до «знищувач, руйнівник», у зв’язку з чим з’явилися слова варвар, варварство, варварський. Оскільки грецька «бета» у Візантії стала вимовлятися як «віта» (тобто замість б стали вимовляти в), у Болгарію й на Русь разом із введенням християнства за візантійським зразком ім’я Варвара прийшло у новогрецькій формі. А народи Західної й Середньої Європи, де християнство запроваджувалось у формі католицизму, сприйняли його у латинській формі Barbara, що вживається й нині у германських, романських та в деяких слов’янських мовах. На Україні ім’я Варвара міцно увійшло в народний побут і знайшло відображення в усній народній творчості. Пор.: «Варвара ночі увірвала, а дня доточила» (Нар. приказка); «Ой під вишнями, під черешнями Рання роса впала, Ой там Варвара, ой молода Красоньку розсівала» (Нар. пісня); «Ой метена улонька з кінця, Везена Варонька з-під вінця» (Нар. пісня). Від імені Варвара утворено ряд українських прізвищ: Варварич, Варварчук, Варварук, Варук, Варчук, Варченко, Варенко тощо.

Чоловіче ім’я Петро — одне з найпопулярніших не тільки серед слов’ян, але й серед інших народів Європи. Пор.: рос. Пётр, білор. Пятро, болг. Петър, чес. Petr, слов. Peter, нім. Peter, швед., англ. Petr, дат. Per, фр. Pierre, італ. Pietro, ісп. Pedro і т. д. В українців воно здавна має багато пестливих форм: Петрусь, Петрусьо, Петрусик, Петрусичок, Петрунь, Петруньо, Петрунчик, Петрик, Петричок, Петько, Петя тощо. Широко оспівано його і в українських народних піснях: «Полюбила Петруся і сказати боюся, Гей лихо — не Петрусь, Біле личко, чорний вус»; «Ой, Петре, да Петруню, гордуєш ти мною». Це ім’я вживається також у творах І. Котляревського, Т. Шевченка, М. Коцюбинського, Ю. Яновського, П. Воронька, Н. Забіли та інших українських письменників. Походить воно з грецької, де Petros утворилося від іменника petros «камінь». З ним пов’язані деякі загальні назви, зокрема геологічні терміни петрологія, петрографія «геологічна наука про гірські породи, їх мінералогічний та хімічний склад, будову, походження, умови залягання та закономірності поширення», петрогліф «малюнок, вирізьблений на камені», петрограф «фахівець з петрографії», петрургія «відливання різних виробів із розплавлених гірських порід, кам’яне литво», а також назва відомої городньої рослини петрушка, що через польське pietruszka походить від лат.

Petrosé lium, складного слова, утвореного з основ petros «камінь» і selinon «селера». З ім’ям Петро в українській мові пов’язані також слова петрівка, петрівочка «піст перед Петровим днем — православним церковним святом на честь апостолів Петра і Павла», петрівчаний «який буває у петрівку», петрові батоги (бот.) «цикорій» тощо. Воно виступає складовою частиною у назвах деяких міст: Петербург, Петроград, Петропавловськ, Петрополь, Дніпропетровськ.

Від імені Петро та його пестливих форм утворилося чимало українських прізвищ: Петренко, Петровський, Петрів, Петрівний, Петрик, Петрусь, Петрунь, Петрушко, Петриченко, Петриненко, Петруненко, Петрусенко, Петрига, Петринич, Петринка, Петриця, Петрич, Петричко, Петришин, Петрулинець, Пєтрунів, Петрусів, а також іноземних Петерсон, Педерсон, Петрарка, Петреску тощо.

2004-2020 Культура української мови. Матеріал доступний на умовах ліцензії Creative Commons Attribution NonCommercial Share-Alike
Розробка сайту BEST SEO Space