ВОЛОШКИ ЧИ ВАСИЛЬКИ

М. М. ФЕЩЕНКО
СИНІЮТЬ У ПОЛІ ВОЛОШКИ Й ВАСИЛЬКИ
Літньої пори, коли колосяться в полі хліба, зацвітають сині степові волошки, про які Максим Рильський, великий знавець і любитель природи, так писав в одній із своїх поезій: «Бідна волошко, чому ти у житі, А не на клумбі волієш рости? Чом не схвильовано слухаєш ти, Як хлібороби кленуть працьовиті Квіти, що вміють так гарно цвісти?». Ця квітка, яка належить до родини складноцвітих, росте здебільшого як бур’ян серед посівів жита, пшениці, льону, рідше — на парових полях, на луках і лісових галявинах. Але цінність її для нас незвичайна. Волошка — старовинна лікарська рослина, напар пелюсток якої вживається в народній медицині проти гарячки, для очних примочок і при захворюванні нирок. Волошка як бур’ян була занесена в Європу і Азію разом із житом. Вперше згадує про цю рослину Пліній Старший ( І ст. н. є.) за часів, коли жито тільки починали культивувати в стародавньому Римі. За іншими джерелами, волошка потрапила в Європу пізніше, під час хрестових походів, але згадки про неї в стародавньоримських легендах свідчать про більш раннє знайомство з нею римлян. Наукова латинська назва Centaurea cyanus (волошка синя, пор. російську літературну назву василек синий) дана рослині відомим шведським ботаніком К. Ліннеєм на честь міфологічних істот стародавніх греків — кентаврів. їх зображували у вигляді коня з тулубом людини; довга борода звисала на груди кентавра, а в руці він тримав запалений факел — символ знання. Один з кентаврів, Хірон, вивчивши всі науки і пізнавши силу цілющих рослин, оволодів і майстерністю траволікування. Навіть син Аполлона, Асклепій, бог лікарів і медицини, виховувався в нього і став таким майстерним лікарем, що перевершив свого вчителя. Довідавшись, що соком волошки можна заживляти рани, Хірон вилікував ним багатьох античних героїв. За цією давньогрецькою легендою і дали волошкам родову назву Centaurea, видове ж визначення cyanus походить від грецького kyanos — темно-синій. З родовою латинською назвою рослини пов’язані деякі народні її найменування. Наприклад: «А там знов волохата центаврія хилилась на всі чотири боки, немов хотіла засипать синьо- рожевим цвітом усі простори» (Коцюбинський).
Існує кілька припущень про походження слова волошка. Менш імовірною є думка, що ця назва є давнім запозиченням з Волохії — території середньовічного населення Придунайських князівств і Трансільванії, з якого в другій половині XIX ст. сформувалися румунська та молдавська нації. Пор.: «Ой волохи, волохи, Вас осталося трохи» (Шевченко); «Гей, волошин сіно косить, А волошка їсти носить» («Українські народні пісні»).
Очевидно, цю назву, відому в українській мові здавна, потрібно розглядати як таку, що утворилася на українському мовному ґрунті і пов’язана зі словом волохатий. Найменування волошки виникло, можливо, за зовнішньою ознакою, оскільки Centaurea cyanus має пухнастий, волохатий кошик квітів.
Інша, досить відома назва цієї рослини — блават. Поширена в українських народних говорах вона активно вживається в українській художній літературі: «Де-не-де видніється з- посеред того золотого, шумливого та пахучого моря чаруюче око блавату або квітка куколю» (Франко); «Дорога до Псла була довга та весела, ішли плантаціями, житами, рвали мак, блават, співали» (Гордієнко). На відміну від назви волошка, блават не має термінологічного значення, в чому виявляється стилістична різниця між словами волошка і блават.
Форма блават має в говорах деякі словотворчі й фонетичні варіанти (блаваток, блаватка, блаватень, блаватинь, блевіт), які потрапляють і в художню літературу: «Як вона любила тепер оте жито, ті блаватки та цвітки куколю» (Франко). Ця назва виникла в результаті сприймання кольорових ознак, оскільки слова блават, блаватас первісно означали шовкову тканину блакитного кольору або одяг з такої тканини. Пор.: «Має вона сукні, має і блавати» («Словар української мови» Б. Грінченка); «Оксамити, адамашки, блаватаси, саєти, парфуми, хутро і сіль, золото і срібло, сало і мед — все це потече річками до Швеції» (Натан Рибак). Від назви блават з’явилось похідне прикметникове утворення блаватний, засвоєне сучасною українською мовою: «Крізь порох і блаватну синь, Що гладить води і купає сукна, Вмить воскресає все, що непробудно Проспало низку літ і поколінь» (Зеров); «— Ось тобі подарунок, сину. З підозрілою цікавістю дивлюсь на цю блаватну, із справжнісінького сукна шапочку» (Стельмах).
Цілу групу слів становлять народні назви волошки, утворені від кореня син-, як-от: синець, синюх, синюха, синьоцвіт, синячник та інші, які також пов’язані із забарвленням пелюсток, оскільки лексична основа цих найменувань вказує на певний колір квіток рослини.’ Тому й не дивно, що чехи називають волошку sinokvet, sveilak, болгари — сингец, а поляки іменують її по-народному — jasieniec. При цьому зауважимо, що місцеві найменування волошки, які належать до розмовного лексикону, активно проникають у літературну мову: «Біля Лідиної хати цвіли кружала, нагідки, синьоцвіт» (М. Чабанівський); «Господиня ласкаво запрошує сідати на ґанку, біля якого росли волохаті синюхи» (газ. «Радянська Україна»).
У деяких південних районах волошку називали пуговником. Причини появи подібної назви зрозуміти неважко: як справедливо зазначає відомий російський ботанік М. Аннєнков, на Дону волошки ростуть переважно « з червоними квітками і квітковими голівками у вигляді ґудзиків» («Ботанический словарь», М., 1878).
Як відомо, волошки вирощують і на квітниках, де разом з волошкою синьою можна побачити волошки й інших кольорів, про що свідчить українська народна пісня: «Ой волошки, волошки, сині, червоні і білі, ви у моєму житті спомин сумний залишили».
Слово волошка часто вживається у порівнянні, в метафоричних образах, наприклад: «У нього очі наче волошки в житі» (Головко); «У неї, як і в тебе, Галинко, очі були сині- сині. Дві волошки, здавалось, цвітуть на обличчі» (ж. «Хлібороб України»).
На Україні відома інша польова квітка, яку за назвою часто не розрізняють, плутають з волошками. Це — васильки справжні ( Осітит basilicum, nop. російську літературну назву базилик камфарный). Нараховується близько 150 видів цієї рослини, поширених у субтропічних і тропічних країнах. У районах помірного клімату васильки трапляються тільки як культурна рослина; їх розводять здебільшого як ефіроолійні, лише окремі види — як пряні рослини. Васильки належать до іншої родини — губоцвітих. Квітки васильків теж яскраво-синього кольору, але формою пелюсток і квіткового кошика різко відрізняються від волошок. У васильків одразу ж відчувається гострий приємний запах, який злегка нагадує запах гвоздики. З цією рослиною пов’язано чимало народних легенд і повір’їв. У них розповідається про молодого хлопця Василя, зачарованого й занапащеного русалкою. Польова русалка завела Василя у поле і перетворила в синю квітку, яка своїм забарвленням нагадує глибоку воду.
У науковій, художній і періодичній літературі васильки називають ще базиліком. Ця назва з’явилася в сучасній українській літературній мові як запозичення з російського або латинського видового визначення рослини: «У дощову погоду і жаркі вітряні дні базиліку не збирають, бо дуже знижується вихід ефірної олії» («Олійні та ефіроолійні культури»); «Плантаціями герані, базиліку зайняті сотні гектарів у колгоспах та радгоспах Абхазької АРСР» (газ. «Вечірній Київ»).
На Україні васильки дістали чимало найменувань, виникнення яких, вважаємо, можна пов’язувати з поширенням їх у народі. Це насамперед назви, які вказують на їх словотворчий зв’язок з літературним нормативом: василь, васильочок, василечок, васильник, василька. Пор. вживання їх у народно-поетичній мові, а також у художніх творах, стилізованих під усне мовлення: «Співала ще дівчиною на велелюдному цвинтарі: Першим часом василя садила, Гей, гей, василя садила» (Стельмах); «Не хрещатим барвіночком, Не запашним василечком Життя наше процвітало» (Манжура)»; «Спасибі тобі, таточку, За кудряву м’яточку, за запашний васильочок» (Чубинський); «Посіяла василечки у зеленому саду, І васильки мої, і Василь при мені» (Ганна Барвінок).
З іменниками волошки і васильки пов’язані прикметникові утворення волошковий, васильковий, прислівник волошково, які входять до складу активної лексики сучасної української мови. Відносні прикметники волошковий і васильковий розширили свої семантичні зв’язки. Пор. характер сполучуваності їх з іменниками: «Партизанів незлічені сили йдуть на бій од волошкових меж, і Тарас устає із могили на кривавому фоні пожеж» (Сосюра); «Тридцять літ минуло, тридцять літ, Як лишив ти вйоску в Білорусі, Де дівчата, наче сонце, русі, І любов — як васильковий цвіт» (Шпорта). Прикметники волошковий і васильковий можуть означати « зроблений з волошок», «зроблений з васильків» або « кольору волошок», «кольору васильків». Пор.: «З жита, підвівши заквітчану в синій волошковий віночок голову, на мене глянула дівчина» (Збанацький); «На ньому була полотняна сорочка з вишитим волошковими нитками коміром» (Микитенко); «Я дістаю з похідного мішка василькову хустку і даю сестрі» (Малицький).
З розвитком мови ці прикметники поступово розширили своє вживання, стали осередком багатьох поетичних образів, які використовуються в літературі як своєрідні символи. Наприклад: «Уночі, не в спочинку, Я візьму й не засну, Волошкову косинку, Як росинку рясну» (Малишко); «Ходив поміж повстанцями юнак — Волосся русе, очі волошкові…» (Бичко). Нові значення в наведених ілюстраціях з’явилися внаслідок метафоричного порівняння, зіставлення та переосмислення давно існуючих у вжитку слів. Семантика їх вторинна, переносна, асоціація називання цілком зрозуміла. Переносне значення слів свідчить про міцну традицію в його вживанні.
У поетичному й народному мовленні життя, молодість, ніжність часто асоціюються з волошками й васильками. У піснях, особливо весільних, вони є символом дівочої ніжності і честі. В часи, коли панувало марновірство, засушені васильки вішали над вхідними дверима і заквітчували ними ікони, робили з них кропила. Деяку роль відігравали васильки і у віруваннях слов’янських народів і довго зберігалися на Україні у весільних обрядах і народних піснях.
Якщо влітку вам доведеться побачити в полі ніжні сині квітки, згадайте, що народ дав їм поетичне ім’я волошки і васильки.

2004-2020 Культура української мови. Матеріал доступний на умовах ліцензії Creative Commons Attribution NonCommercial Share-Alike
Розробка сайту BEST SEO Space