Чуйність — відкличність

Дієслово чути має багату семантику. Ми чуємо не лише звуки, запахи, тепло й холод, смак, біль фізичний, а й біль душевний, переживання, душевні порухи інших. А ще ми знаємо про чуйних людей, про людську чуйність, чуйність друзів, оточення, тобто про людей, що відповідають якимсь почуттям, душевним порухом на щось, про людей, здатних співчувати, готових підтримати когось, допомогти комусь, про здатність людей не бути байдужими, а реагувати, при тому активно, на щось.
Такі значення в українській мові передаються дієсловами відгукуватися, відгукнутися, рідше — відкликатися, відкликнутися, обзиватися, обізватися, озиватися, озватися. Ми відгукуємось на щось, тобто виражаємо якимсь чином своє ставлення до певних подій, явищ і т.ін. (відгукнутися на запрошення товариша, на вихід нової книжки, про якусь знахідку), виявляємо своє почуття, готовність сприяти чому-небудь (відгукнутися на запити покупців, на прохання допомогти). Своє ставлення виражаємо й іншими словами: ми відкликаємося на міжнародні події, обзиваємося ( озиваємося) на плач дитини і т. п.
А яким словом передавати назву ознаки за цими діями? Від дієслова відгукнутися прикметник « не звучить», нема слова відгучний, а звідси є неможливим іменник відгучність. Нещодавно трапилося відгукливий: Відомо, який був чесний Олесь Терентійович [ Гончар] у стосунках з людьми, сказати б, відгукливий… Не лишав поза увагою жодного листа до себе, відповідав… уболівав… допомагав. (Літ. Укр., 9 липня 1998, 2, Богдан Коломієць). Отже, можливе й відгукливість. Нема також потрібних форм і від обізватися, озватися. (Ужите М.Лисенком словосполучення відзивний чоловік відбиває шукання потрібного вислову, але подальша практика не підтвердила його доцільності, можливо, через нечіткість семантики. Пор.: І що ж із нього, живого, чулого, колись палкого, відзивного чоловіка сталося? Нічого геть: самі слова, та то жалібної вдачі, та більш нічого ( Лисенко М. Листи. К.: Мистецтво, 1964).
А от відкличний «звучить», отже, можливий іменник відкличність як відповідник до російського отзывчивость ( з отзывчивый). Це теоретично. Але чи передає насправді таке значення слово відкличний! Чи ви коли-небудь чули про відкличне ставлення до когось, про відкличну людину? Ні, не чули. Відкличним називають офіційний лист, у якому повідомляється про відкликання певною установою ( напр., міністерством) свого представника, тобто міністерство наказує йому залишити місце призначення, припинити виконання доручених обов’язків. Але коли йдеться про властивість характеру людини, здатність повестися певним чином у ставленні до ближнього і под., ми переходимо до іншого гнізда слів, пов’язаних із чути (відгукуватися на щось — значить чути його, оте щось). Чуйний, чутливий, чулий, чуткий — це той, хто чує, приймає чиєсь прохання, чиюсь біду, чийсь поклик, реагує на них, готовий прийти на допомогу чи просто поспівчувати, сказати щось утішне, тепле у відповідь на звертання. Ми кажемо: чуйне ставлення до ближнього. Звідси й чуйність ( у ставленні) до ближнього. Або навпаки: нечуйність, нечутливість, нечулість, якщо людина черства.
Отож узявши спохвату іменник невідкличність, формально ніби й можливий, ми просто помилимося ( а довелося натрапити на таке вживання в пресі: невідкличність до ближнього). Мабуть не слід піддаватися спокусі взяти те, що має л

2004-2020 Культура української мови. Матеріал доступний на умовах ліцензії Creative Commons Attribution NonCommercial Share-Alike
Розробка сайту BEST SEO Space