ЯКЕ ЗНАЧЕННЯ МАЮТЬ СЛОВА ВІДТАК, ГОДЕН?

Відтак — прислівник, що входить у синонімічний ряд слів потім, тоді, згодом. Відтак — активно вживане слово у мові Франка, Кобилянської, Федьковича, Мартовича, Стефаника, Коцюбинського, Хоткевича. Наприклад: «Відтак коваль про давнії роки згадав» (Франко); «Га-га-га! Стидайся, Саво! — сміялася зневажливим гірким сміхом, а відтак утерла сльози з очей» (Кобилянська); «Сусід Іван… розповідав не раз, що Гриць,— каже, — виговориться в неділю на весь тиждень та й цілий тиждень відтак не потребує говорити» (Мартович); « Ще з рік так [ Іван] походив, а відтак оженився. Треба ж було ґаздувати» (Коцюбинський).
Дуже поширений прислівник відтак у стилізованому під закарпатську говірку художньому мовленні Хоткевича. Наприклад: «Се не жебрак. От він, як бачив, не просить ні у кого, лише до мене чомусь звернувся: побачив мене, зачекав, нім я надійду, а відтак, по звичайнім привітанню, от звернувся з просьбою».
Вживаючись часто із протиставним сполучником а, слово відтак набуває значення сполучного слова із протиставним значенням. Це слово поєднує частини складних речень або окремі речення.
У сучасній мовній практиці спостерігаємо активізацію вживання слова відтак і надання йому нових відтінків значення. Зокрема, відтак нерідко тепер використовують як частку, що інтонаційно виділяє якесь слово в реченні. Наприклад: «Він [ Василь] стоїть героєм в розбурханій дивною телефонограмою уяві — дорослий, а відтак здатний вершити подвиги» (Іщенко). «Перемивали кості Зарубині за те, що був стриманий, а відтак задавакуватий, ходив чисто, мало не щодня голився» (Кучер).
Подібних прикладів уживання відтак в класичній літературі не зустрічаємо. У сучасному мовленні відтак вживається як сполучне слово в синонімічному ряді отже, тому, так. Пор.: «Оскільки душа — безсмертна, думає віруючий, то й він сам… може потрапити в рай або пекло, а відтак треба « рятувати» свою душу» («Радянська Україна»); «Поблажливе примиренське ставлення до міщанина, спроба хоча б частково виправдати його суперечать корінним інтересам трудового народу, а відтак і духові соціалістичного гуманізму» («Радянське літературознавство»).
Оскільки синоніми отже, тому, відтак у ролі сполучних слів, часток найхарактерніші для наукового, публіцистичного стилів і надають відповідно мовленню книжного забарвлення, вживання їх у нейтрально-розповідному стилі не завжди доречне і справляє враження деякої штучності, неприродності. Пор.: «Тополі за своєю будовою стрімкі, легкі, високі, а відтак надаватимуть архітектурі, подвір’ю ажурності» («Хлібороб України»).
Годен — неповна форма прикметника, яка в сучасній мові має значення: 1) гідний і 2) той, який може, здужає, має сили, здатність щось зробити. Пор.: 1) «Ти [ радянський народ] годен імені творця, Твої дороги без кінця» (Рильський); 2) « Я людські пориви не годен оспівати; Для тих-бо давніх струн є вправніша рука» (Зеров).
Прикметникова форма (не)годен виконує функцію присудкового слова. У своєму другому значенні це слово набуває додаткових відтінків залежно від контексту і стилістичного забарвлення, яке виникає при зіставленні його із синонімами здатний, спроможний, ладен або може, здужає, має сили.
Найпоширеніше слово годен у його присудковій функції в заперечних конструкціях із часткою не, а також у питальних реченнях фразеологічного типу (Куди він годен?), змістом яких також є заперечення. Наприклад: «Восени радиться Мотря з матір’ю: «Чи не найняти б нам Чіпку хоч за харч служити? — Я вже й сама думаю, — каже Оришка. — Тільки куди він годен?» (Панас Мирний). Присудкова форма (не) годен поєднується із прийменниковою групою, тобто вимагає після себе знахідного відмінка з прийменником. Наприклад: «Траплялось на віку мені Такеє бачити ледащо — Подивишся— не годне ані на що» (Глібов); «А сам що? Куц, дурний куц, що, дивись, на підпал лише годен» (Хоткевич).
Подібні вислови « Куди він годен?», «Він ні на що не годен!» у порівнянні з нейтральними синонімічними висловами « На що він здатний?» мають відтінок розмовного мовлення, а тому вони експресивніші, виразніші в художньому стилі.
Не годен можна сказати і про непридатну річ ( напр.: «Сито вже не годне»), і про людину, яка не може через фізичні чи духовні якості чогось зробити. Якщо підкреслюється фізичний стан людини, то (не) годен вживається з неозначеною формою дієслова, виступаючи у значенні — не здужає. Наприклад: «Коли не спочину, не наберусь сили за літо на зиму, то не годен буду (пор. не здужатиму) в зимі працювати» (Коцюбинський); «Так ти ж не годен (пор. не здужаєш) вже ходити. — То повзати буду» (Стельмах); «Ну, доведеться мені тут загинути, — думає собі, але вертатися не хоче, а хоч би й хотів, та не годен (пор. не здужає) іти горі горою» (Королович); «Я й по хаті не годен (пор. не здужаю) перейтися» (Коцюбинський).

Коли йдеться не тільки про фізичну силу, здоров’я, а й про можливість, здатність, спроможність щось зробити, то годен виступає в одному синонімічному ряді із словами може, здатний, спроможний і поєднується з будь-яким інфінітивом. Наприклад: «Це ж наші коні, чи то я вже не годен їх впізнати» (Гончар); «Бо чи ж він годен опертись сліпій злобі дикої маси, яка не знає, що чинить він, беззбройний» (Коцюбинський); «Де я годен у все втрутитись?» (Гончар).
Порівняно із здатний, може, спроможний присудкова форма годен має розмовно- діалектне забарвлення, і її використовують письменники найчастіше в мові персонажів (Коцюбинський, Гончар, Стельмах).
Як емоційний, експресивний порівняно з іншими синонімами вислів (не) годен потрапляє і в поетичні рядки, здобуваючи стилістичне забарвлення високого стилю, близьке до першого значення годен — гідний. Пор. «Не годен я списать цвітінь твою» (Зеров).

2004-2020 Культура української мови. Матеріал доступний на умовах ліцензії Creative Commons Attribution NonCommercial Share-Alike
Розробка сайту BEST SEO Space