Г. М. МИРОНОВА

«ЯКБИ БУЛО ВСЕ ОДНО, ТО ЛАЗИЛИ Б У ВІКНО…»

У повісті « Лель і Полель» І. Франка читаємо: «Ці глибокі, таємничі очі були вікном живої і гарної душі». Зв’язок між словами око і вікно не випадковий. Назви ці пов’язані етимологічно, а реалії — функціонально. Етимологи вважають, що праслов’янське окно утворене від око, що походить від індоєвропейського кореня -оки- «дивитися» (пор. лат. oculus «око», звідки й сучасні назви окуліст, окуляри). На користь цих давніх зв’язків свідчать слов’янські загадки та приказки ( укр.: «Що без очей плаче?»; болг.: «Скляні у нього очі, дерев’яні у нього брови»; рос.: «Дверь добра с ушами ( запорами), а хоромина с очами (окнами) ; пор. також смоленське окны мои видют плохо; див. також рос. фразеологізми, що виступають як синонімічні вирази: «только и света в окошке ( окне)» та « одна радость в глазу»).
Цікаву метафору знаходимо у Л. Забашти: «..хатина стоїть одиноко і світить єдиним промінчиком-оком». Зрозуміло, що мова йде про вікно, про його зв’язок із зовнішнім світом. Адже житло людини — це та найважливіша ланка, яка, з одного боку, уособлює речовий світ людини, а з другого — пов’язує її з навколишньою дійсністю: «…так і дивляться вони ( хатки) переляканими очима-віконцями на кручу, так і присіли до землі…» (М. Коцюбинський); «Гуготіла пожежа і криваві очі-вікна дивилися в пітьму…» (Ю. Бедзик). Очі-вікна — метафоричний вислів, що набув загального поширення в художній мові.
Східнослов’янські лексикографічні та діалектні джерела дають змогу простежити, як поступово удосконалювалася народна архітектура, як, образно кажучи, змінювались очі людського житла. Для старих зрубових осель східних слов’ян характерні вузенькі невеличкі волокові («наволочные», «волчишки») вікна, які прорубувались ( звідси загальновідомий алегоричний вислів « окно прорубить») у двох сусідніх колодах і зсередини засувались («заволокалися») дерев’яним щитком-волоком ( пізніше щиток перетворився у скляну шибку), який рухався горизонтально. До речі, значення слова поволока «тонка пелена, плівка, завіса» виступає й у вислові очі з поволокою.
Подекуди і зараз можна побачити подібні вікна у старих будівлях, підвалах, приміщеннях для худоби тощо. Назва « волоковое» вперше фіксується в « Актах: юридичних» під 1672 p., хоча сама реалія, звісно, існувала значно раніше: «И те хоромы все покрыть й сготовить наготово, а двери и окна, красные и волоковые… сделать по чину». Ці рядки свідчать, що крім названих волокових вікон існували ще й красные або косяки (їх ще називали косящатые, княжицкие, застольные, кутные), тобто ті, які були значно більші за розміром, з косяками та рамою і розташовувалися на східній ( чільній) стороні будинку. Кількість та якість вікон визначалась по чину, тобто відбивала майновий ценз хазяїна. Ось що говорять прислів’я та приказки: «Як почнуть робити вікна та одвірки, та остануться порожні миски та тарілки»; «Окнища — барскія затhища»; «Где окошки растворные, там богатые живут», — співали на Ярославщині ще у 20- х роках.
У художній літературі, етнографічних збірниках та лексикографічних джерелах ( Е. Тим- ченко, Д. Яворницький, А. Гурт) та ін. знаходимо описові назви різновидів вікон. Це і напільне віконечко («вікно над полом») і поличне, запільне, заставне, поваляне, (отвір у стелі курної ( чорної) хати для виходу диму), духове «маленьке віконечко на горищі», надвірне, переднічне, пічне, причілкове, вікна-амбразури (у спорудах романтичного стилю), вікна- бійниці, вікно з кватиркою (нижня половина такого вікна піднімається вгору) (І. Нечуй- Левицький, Панас Мирний, А. Головко, О. Гончар та ін.). У говірках Закарпаття ще донедавна можна було почути ще й такі назви вікна: вузор ( вйзір, візур, вдзир, узир) «невеличке вікно з маленькими шибками у старих хатах», о6лак ( оболок, воболак, гоболок, воблак, облок, воблок) «велике вікно у новозбудованих хатах», перевікна (відкрита веранда в деяких місцевостях Бойківщини), оболонки, оболоки. Колись на Україні використовували замість скла для вікон товсті, майже непрозорі зелені кружки ( як тарілочки), які привозили із Заходу. У повісті Т. Шевченка « Прогулка с удовольствием и не без морали» читаемо: «Сонцевступило в свои права, и свет огня бледнел, как трус, в круглых оболонках темной старинной церкви… Солнечные лучи трепетали розовым огнем на ее круглых оболонках». М. В. Гоголь так описує вікна в хаті Тараса Бульби: «Окна в светлице были маленькие, с круглыми тусклыми стеклами, которые встречаются ныне только в старинных церквях, сквозь которые иначе нельзя глядеть, как приподняв надвижное стекло».
Відомо, що в глибоку давнину люди використовували у вікнах для пропускання світла міхур тварини або пузир риби, а також шматки промащеної тканини чи лід; пізніше стали виробляти слюдяні вікна (нитми шитые). Розрізняли шитухи (зшиті шматки слюди, що вставлялись у велику рамку) та окончики слюдяні з залізом (фігурне залізне переплетіння, в яке вставлялись шматки слюди відповідної форми). Деякі зовнішні ознаки вікна ( блискуча поверхня скла, схожість із водою, льодом) знайшли своє відображення у таких значеннях, як: «отвір у льоду для вилову риби», «джерело», «отвір соляної шахти». Напр., вікновина (вікнина) «чисте місце на зарослому озері або болоті», називають у російській мові окновище, окнище. Словник староукраїнської мови засвідчує вислів вокно солноє « соляна шахта», відомий із XIV ст.
З вікнами здавна пов’язані народні вірування, звичаї, що знайшли відображення у приказках і прислів’ях, напр.: «Край порога тривога, коло вікон залога ( охорона)» (Номис); «А тут уже й гості почали злітатися: хто у вікно на помелі скаче, … а хто з комина гуркоче» (М. Стельмах). Пор. також: «Якби все одно, то лазили б у вікно, а то дверей шукають»; «Не первина вікном з хати утікати» (про злодіїв, шахраїв); «Се така баба, що їй сам чорт на махових вилах у вікно чоботи подавав, а підступитись боявся» (про злих, сердитих); у Д. Бокаччо в « Декамероні»: «Отеє бравий кавалер, отеє так чесняк! Новоброд, древолаз, вікноскок нещасний!».
Вислів лазити у вікно означає ще « ускладнювати справу», напр.: «Я знаю, що ти таки полізеш у вікно, хіба ж не можна се зробити просто? (Леся Українка). У Т. Шевченка знаходимо такі рядки: «Покинула ( вдова) знову хату, Синову господу; Пішла в найми, … і огризок ( їй) В вікно подавали Христа ради…», пор. укр. вислів гризти вікна «жебракувати». Те саме значення має вислів Попід віконню ходити миркати «нищенствовать, выпрашивать под окнами милостыню» (Словарь укр. мови / За ред. Б. Грінченка).
Саме з вікнами пов’язані деякі обрядові дії. Так, на Закарпатті зафіксований звичай подавати дитину після хрещення через вікно, а не через поріг. У Смоленській губернії куплених поросят подавали у вікно; в Ярославській — нову корову годували через відчинене вікно хлібом з сіллю. Українські щедрівки-побажання виголошувалися під вікнами; обряд гадання так само пов’язаний з вікнами: «У комин суджених питали, У хатніх вікон підслухали, Ходили в північ по пустам ( І. Котляревський). Після похорон на вікно ставлять їжу протягом 40 днів. Серед народних прикмет: стук птаха у покутне вікно є передвісником смерті; прорубування нового вікна у хаті означало те саме; першого померлого в домі хоронять через вікно; під час епідемії або якщо людина померла від гарячки, тіло виносять через вікно і т. ін.
Народний гумор, дотепність, спостережливість відбито у висловах: «Вікно три річи псує: антрамент ( чорнило), сіль і молоду жінку»; Нужда в вікно, а любов у двері» та багато інших. У значенні « чиста вода в болоті» вживала слово вікно Л. Українка в « Лісовій пісні»: «Лукаш: Ой, дядьку! Я тут було в драговині загруз, натрапив на вікно, та вже вона ( Мавка) порятувала якось».

2004-2020 Культура української мови. Матеріал доступний на умовах ліцензії Creative Commons Attribution NonCommercial Share-Alike
Розробка сайту BEST SEO Space