Ж. В. КРАСНОЖАН

«ВИНО» ЧИ « ВИНОГРАД»?

Культура рослини vitis ( виноград) з давніх часів відома в тих місцях земної кулі, де є для неї сприятливі кліматичні умови. Народи різних країн, даючи назву цій рослині, намагалися точно охарактеризувати її здатність витися у вигляді спіралі. Так, римляни назвали цю рослину vitis « гвинт». Цією назвою і зараз користуються ботаніки ( див.: Біологічний словник. К., 1974).
Вино — первісна назва рослини винограду. Це спільнослов’янське ( пор.: укр. вино, рос. вино, білорус. віно, п. wino, ч. vino, слвц. vino, болг. вино) запозичення з лат. vinum, що сягає корінням індоєвропейського *u
∩еі
— « вити». Слово вино як назва рослини vitis уживалося в давньоруській мові: Изби градомь вина ихъ и #годичи~ ихъ ( Словник Срезнєвського. Т. 1. Спб., 1893); його фіксують пам’ятки староукраїнської мови: Роботникове обрhзавши вино, розки сухіи вонъ повикидали ( Історичний словник української мови за ред. Є. Тимченка. Харків—Київ, 1930). Крім того, воно мало ще одне, паралельне значення — « напій з виноградного соку»: Придє Wлегь къ Ки~ву нес# золото и паволокы и ωвощи и вина (Словник Срезнєвського). На це ж значення вказують і пам’ятки староукраїнської мови: Вино з водою мhшаютъ ( Словник Є. Тимченка).
Матеріали сучасних говірок підтверджують багатозначність слова вино в діалектному мовленні виноградарів. Наприклад, у буковинських говірках слово вино має такі значення: 1) виноград, виноградне гроно: Тогід сине вино крепко вродило; 2) виноградна лоза: Моє вино трохи обмерзло; 3) виноградник: Я сигодні gpa сував на вині; 4) виноградний напій1. Залишки давньої семантики слова вино знаходимо і в українському фольклорі: В неділю! В неділю рано Зелене вино саджено ( Щедрівка).
У сучасній українській літературній мові слово вино означає: напій з виноградного або з деяких інших ягідних та плодових соків, що перебродили, набувши певної алкогольної міцності й аромату ( СУМ). Уживання слова вино з іншим значенням ненормативне2. Тому й ампелографічні назви ( назви сортів винограду) типу Чорне вино, Черленне вино, Петрушкове вино слід вважати діалектними, вживання їх у спеціальній галузевій літературі — відхилення від норми. Сучасна літературна назва ліаноподібної рослини з солодкими плодами, зібраними у грона, — виноград. Це складне слово ( вино + град — город), що є калькою з готського wienagards, давньоруська мова запозичила із старослов’янської. Первісне значення цього слова — сад, сад витких рослин: Трудивъшиимъс# прhжде въ виноградh ( Словник Срезнєвського). У давньоруській мові воно вживалося із значеннями: 1) сад витких рослин, виноградник; 2) рослина vitis. В українському фольклорі збереглося це значення: Й а в винограді вино ся вило, Вино ся вило, голубо цвіло, Голубо цвіло, сильно зродило ( Щедрівка).
Так, у Словнику української мови виноград — це: 1) південна витка кущова рослина з широким листям та вусиками, з плодами, зібраними в грона: Узгір’я в садах, в виноградах яри ( М. Рильський); 2) ягоди цієї рослини: Иду он там до саду їсти винограду ( І. Франко).
Отже, слово виноград, зазнавши в українській мові певних семантичних змін, у сучасній виноградарській термінологічній лексиці вживається як єдиний літературний термін на позначення рослини vitis vinifera. Усі інші найменування (вино, винниця, лоза) або застаріли, або вважаються розмовними професіоналізмами (корч вина — кущ винограду, дрік — пагін, пиявиці вина— поверхневі корені). В усному мовленні часто вживаються ще й такі назви сортів винограду: Петрик, Кудрік, Мадлешка, Лідушка, Аркашка, які, потрапляючи у документи та галузеву літературу, заважають розмежуванню назв сортів. Різні найменування утворюють цілий ряд дублетних назв одного сорту винограду. Наприклад, сорт Плавай називають: Кругленький, Білан, Бризгун, Простий, Бердянський. І навпаки, досить часто різні сорти мають одну розмовну назву. Наприклад, Дамськими пальчиками називають сорти Хусайне, Кадим Бармак та інші, що мають видовжену форму ягід. Назвою Мускат іменують різні сорти з специфічним запахом.
Усе це говорить про недостатню впорядкованість виноградарської лексики. Основним завданням у галузі її нормалізації є вилучення з ужитку штучно створених назв, що не відповідають державним стандартам і суперечать літературним нормам сучасної української мови.

1
Матеріали до словника буковинських говорів. Чернівці 1971.
2
Див.: Дзендзелівський Й. О. Практичний словник семантичних діалектизмів. Ужгород, 1958.

2004-2020 Культура української мови. Матеріал доступний на умовах ліцензії Creative Commons Attribution NonCommercial Share-Alike
Розробка сайту BEST SEO Space