ЩО ОЗНАЧАЄ СЛОВО ВІНШУВАТИ?

Значення цього слова зрозуміле із такого синонімічного ряду: поздоровляти, вітати, віншувати. В українську мову воно прийшло з німецької мови ( німецьке wunschen — «бажати») через посередництво чеської, де є дієслово vinsovat. У XVI — XVII ст. це слово широко вживалося в давній українській літературній мові, що й відбивали тодішні словники. У сучасних словниках є вказівка на урочисте звучання слів віншувати, віншування.
(Наталя Дужик, Світлана Єрмоленко, Любов Кудласевич,
Катерина Ленець, Олена Тодор, Сергій Чемеркін)
ВІНШУВАТИ
Дієслово віншувати багато хто із сучасних мовців вважає питомо українським, помилково пов’язуючи його походження з відомою лексемою « вінець». Можливо, ця хибна версія дещо підтримується давніми фіксаціями цього дієслова та його похідних у словниках української мови. Наприклад, його знаходимо у « Словарі…» за ред. Б. Грінченка, у якому вказано: «Віншувати — поздоровляти: Віншую вас цим Новим роком. Номис». Проте його немає ні в реєстрі Словника іншомовних слів за ред. О. С. Мельничука (1985), ні в сучасніших аналогічних виданнях 2000 та 2001 років. Тільки у « Словнику чужомовних слів» І. Бойківа, М. Трохименка та ін. (1955) цю лексему кваліфіковано як таку, що походить із німецької мови. Думку про генетичний зв’язок українського віншувати з німецькими одиницями (Der Gewinn — прибуток, виграш, gewinnen — вигравати, здобувати, отримувати, досягати) підтверджує « Етимологічний словник української мови», де вказано, що це « українське слово через польське посередництво запозичене з середньоверхньонімецької мови».
Але повернімося до життя слова віншувати в українській мові. Його тлумачення в академічному одинадцятитомному словнику не відрізняється від наведеного у Б. Грінченка: Віншувáти, ýю, ýєш. Те саме, що поздоровляти; вітати. Віншують гості, подарунки виймають, розв’язавши клунки (Леся Українка); …співав у той день Данько… віншуючи молодих зі щастям (О. Гончар). Основна сема зберігається у відповідних віддієслівних іменниках віншування та віншівка — у мовній практиці вони побутують як синоніми до загальновживаних, стилістично нейтральних слів вітання, поздоровлення. Слово віншування і споріднені з ним лексеми вживаються в мові публіцистики, науково-популярної та художньої літератури тощо. Наприклад: Віншування Миколи Тарнов-ського почалося сердечною промовою Юрія Смолича (з газети); Він [Аполлон-Дажбог] з’являється на своїх чотирьох вогнедишних конях. Чи ж не про це мовиться у рефрені новорічної віншівки? (з наук.-попул. літ.).
А ще в українській мові маємо гарне слово віншувальник —той, хто віншує, вітає кого- небудь.
Мабуть, слід звернути увагу на те, що дієслово віншувати й похідні від нього іменники (віншування, віншівка) мають набагато виразніший відтінок урочистості порівняно із стилістично нейтральними одиницями вітати, вітання. Пор.: вітати зі святом і віншувати зі святом. Крім того, у західноукраїнській народній традиції слово віншувати має ще й вузькорегіональне значення, виразно пов’язане з періодом зимового обрядового циклу свят. Віншуванням тут називають не просто привітання, а обов’язкове ритуальне поздоровлення з побажанням здоров’я, добробуту господарям, яке виконується після колядки, щедрівки. Багато з них так і починаються: «Віншую, віншую з тою Колядою…»
Галина Сюта

2004-2020 Культура української мови. Матеріал доступний на умовах ліцензії Creative Commons Attribution NonCommercial Share-Alike
Розробка сайту BEST SEO Space