Г. П. ПІВТОРАК

З ІСТОРІЇ ВЛАСНИХ ІМЕН: СОФІЯ, ВІРА, НАДІЯ, ЛЮБОВ

Між цими іменами з мовного погляду немає нічого спільного. Але їх єднає стародавня легенда, що сягає ще раннього етапу християнської віри. Як відомо, християнство виникло як релігія найбідніших верств Римської імперії, які вважали багатство причиною всіх незгод на землі й проповідували рівність, братерство, любов до ближнього та інші моральні цінності. Протягом майже трьохсот років римські імператори переслідували християнство і намагалися його знищити, бо вбачали в ньому небезпечну силу для рабовласницького ладу. За наказом імператорської влади тисячі християн було страчено. Найвизначніших із них християнська церква оголосила великомучениками й зарахувала до числа святих. На честь найбільших великомучеників встановлено християнські свята й пам’ятні дні. Серед християн стала особливо популярною ціла родина грецьких святих великомучеників — мати Софія (від грецького слова σοφία « мудрість») та три її дочки — Пистіс, Елпіс і Агапе. На честь великомучениці Софії споруджували храми, які називали її ім’ям. Найперший храм на честь святої Софії був збудований у Константинополі. У Східній Європі такі храми ще й досі збереглися від епохи Київської Русі в Києві, Полоцьку й Новгороді. Ім’ям святої Софії названо столицю Болгарії.
З церковних святців ( тобто церковної книги, в якій подано списки святих і церковних свят у календарному порядку) ім’я Софія поширилося серед більшості слов’янських народів християнського віровизнання: укр. Софі́я, рос. Софи́я, білор. Софі́я, пол. Zofia, чес. Žofia, а також, англ. Sophia, нім. Sophie, Sophia, франц. Sophie. Серед українців ім’я Софія набуло чимало пестливих форм: Софійка, ́ Софі́єнька, Софієчка, ́ Со́фа, Софочка, ́ Софка, ́ Соня, Соненька, ́ Сонечка, ́ Сонета; ́ Зоня, ́ Зонечка, ́ Зонька, ́ Зося, ́ Зосенька, ́ Зосечка, ́ Зоська. ́ Ім’я Софія та похідні форми вживаються в українському фольклорі: «Вийшла та Соня з хати Цвіт-калину ламати» (Нар. пісня). Воно трапляється також у творах М. Коцюбинського, М. Рильського, І. Вільде, А. Малишка, Л. Забашти, О. Іваненко та інших письменників. З ім’ям Софія споріднене чоловіче ім’я Софрон «розсудливий, розважливий» та деякі терміни грецького походження: софізм «умовисновок, що формально здається правильним, а насправді заснований на навмисне неправильному доборі вихідних засад; словесне плетиво, що вводить в оману»; софіст «представник давньогрецьких філософів V-IV ст. до н. е., у центрі уваги яких було мистецтво красномовства та питання етики, політики, теорії пізнання; той, хто використовує софізми для доведення явно неправильних думок, тверджень»; софістика «вчення софістів; міркування, що базується на софізмах»; софістичний «заснований на софізмах». Імена трьох святих доньок легендарної Софії також поширилися серед слов’ян, але не в грецькій формі, а як кальки відповідних грецьких імен.
Грецьке ім’я Пίστις утворене від іменника Пίστις « віра». Разом з поширенням християнства серед слов’ян це ім’я в старослов’янській мові набуло форми Вhра, а згодом поширилося серед східнослов’янських та деяких інших слов’янських народів ( пор. рос, білор., болг. Вера, чеське V ěra. В українській мові ім’я Віра має чимало пестливих форм: Віронька, ́ Вірочка, ́ Віруня, ́ Вірунька, ́ Віруся, ́ Віруська, ́ Вірка, ́ Ві́рця. Деякі дослідники (зокрема І. Глинський) припускають самобутнє походження цього імені. Виходячи з безсумнівного факту, що наші далекі предки давали своїм дітям різні наймення-прізвиська як своєрідний талісман, заклинання чи побажання, щоб « добрий» зміст імені перейшов на його носія, І. Глинський вважає, що в давніх слов’ян ім’я Віра саме й було таким найменням- талісманом, який мав сприяти тому, щоб дитина була вірна й у всьому правдива. Загальновідомий іменник віра від дієслова вірити споріднений з багатьма іншими поширеними словами: вірний, ́ дові́р’я, вірогідний, ́ довіряти, ́ віроломний, ́ поневірятися, ́ перевірка ́ тощо. Цей корінь вказує на віру в правдивість, справжність чогось.
Грецьке жіноче ім’я Еλπις, яке утворилося від загального іменника ελπις « надія», у старослов’янській мові мало форму Надєжда. На грунті української мови, у якій старослов’янському іменнику надєжда відповідає форма надія, виникла національна формажіночого імені — Наді́я. Воно має чимало пестливих форм: Наді́єнька, Надієчка, Надійка, ́ ́ Наді́йця, Надя, ́ Надюня, ́ Надюнька, ́ Надюся, ́ Надюсенька, ́ Надюсечка, ́ Надюська, ́ Надька, ́ Надюша, Надюшечка, Надюшенька. ́ ́ ́
Ім’я третьої дочки легендарної Софії — ’ Аγάπη відображене в двох українських іменах — Агафія ́ ( Гафі́я, Гána, Гапка, Гася, Гаша, Агата) і ́ ́ ́ ́ Любо́в з пестливими формами Люба, ́ Любонька, Любочка, Любинка, Любинонька, Любиночка, Любка, Любця, Любуня, Любунька, ́ ́ ́ ́ ́ ́ ́ ́ ́ Любуненька, ́ Любунечка, ́ Любуся, ́ Любусеінька, ́ Любусечка. ́ Ім’я Любов відоме й іншим слов’янським народам: рос. Любовь, білор. Любó^у, болг. Любов (з рос), Люба, сербохорват. Љба, словен. Ljubica. В українську мову це ім’я було запозичене з церковнослов’янської. Церковнослов’янське Любовь є калькою грецького ’ Аγάπη « Агапія», утвореного на основі загальної назви α’γάπη) «любов».

2004-2020 Культура української мови. Матеріал доступний на умовах ліцензії Creative Commons Attribution NonCommercial Share-Alike
Розробка сайту BEST SEO Space