Д. Г. ГРИНЧИШИН

ДОТРИМУЙТЕСЬ СИНТАКСИЧНИХ НОРМ

Однією з найважливіших рис кожної літературної мови є усталеність її норм. У ході розвитку українська літературна мова дедалі більше уточнює, удосконалює, шліфує й усталює свої орфоепічні, граматичні, лексичні й правописні норми, які є єдиними і обов’язковими для всіх. Ці норми повинна знати і має їх дотримуватись кожна освічена людина, бо в поняття культури мови входить бездоганне володіння літературною мовою. Проте в усному і писемному мовленні ще нерідко трапляються випадки порушення цих норм, зумовлені різними причинами: і недостатнім засвоєнням та знанням літературної норми, і впливом діалектного оточення, і впливом інших мов, зокрема тих, якими користується мовець або в оточенні яких він перебуває, і впливом аналогії, внаслідок якої те чи інше слово підмінюється його синонімами без урахування їх морфологічних, синтаксичних або словотвірних особливостей, і явищами синтаксичної контамінації.
Випадки порушень норм літературної мови мають місце і в сфері синтаксису. Із загального числа синтаксичних помилок найбільшу кількість становлять ті, що стосуються керування, зокрема вживання відмінкових форм та прийменників, узгодження слів у реченні, перш за все числівників з іменниками, присудка з підметом, а також порядку слів у реченнях.
Серед синтаксичних помилок, що стосуються неправильного вживання відмінків або прийменників, можна виділити кілька типів:
1. Слова, які вимагають згідно з сучасною нормою одного керування, в усному мовленні утворюють конструкції з іншим керуванням. Причиною таких помилок є переважно те, що мовці не завжди враховують граматичні особливості синонімічних слів і переносять керування одних слів на керування інших. Деякі з цих порушень є також наслідком перенесення в українську мову керування відповідних конструкцій російської і польської мов.
Слово ігнорувати за сучасною літературною нормою вимагає після себе додатка в знахідному відмінку без прийменника. Отож треба говорити і писати ігнорувати звичаї, ігнорувати правила тощо. Вживання цього слова з додатком в орудному відмінку (ігнорувати правилами, ігнорувати законами та ін.) є неправильним. До виникнення цієї помилки спричинилася, мабуть, семантична близькість дієслова ігнорувати з дієсловами нехтувати, гордувати, які цілком закономірно вживаються з орудним відмінком. Щоправда, слово нехтувати може сполучатися також із залежними словами у формі знахідного відмінка, однак такі конструкції тепер менш уживані.
Прямого додатка після себе вимагає у літературній мові й слово опановувати в значенні «міцно засвоювати щось». Напр.: «Із усіх наук, які опановує молодь, найблагороднішою, наймудрішою є наука наук — марксизм-ленінізм» (Гончар). Інколи мовці забувають про цю граматичну особливість слова опановувати і вживають його неправильно — з додатком в орудному відмінку (опановувати технікою, опановувати знаннями), що, очевидно, зумовлено впливом керування дієслова оволодівати як його лексичного синоніма.
Слово дякувати у літературній мові керує залежними словами у формі давального відмінка. Напр.: «Хазяїн… став дякувати Трохимові, що він такий вірний» (Кв.- Основ’яненко) ; «Двоє було забито, дехто ранений, а решта дякувала фортуні за відсутність куль у револьверові» (Яновський). Випадки вживання у передачах по радіо й телебаченню чи у повсякденному мовленні слова дякую з додатком у знахідному відмінку (дякую вас, дякую піонерів) слід уважати звичайними кальками російських конструкцій благодарить вас, благодарить пионеров і под.
Додатка у давальному відмінку вимагає після себе і прийменник завдяки. Тому потрібно говорити і писати завдяки реформам, завдяки піклуванню, завдяки допомозі та ін. Вживання в усному мовленні конструкцій, в яких слово завдяки підпорядковує собі додаток у родовому відмінку (завдяки реформ, завдяки піклування), є неправильним. До виникнення останніх конструкцій спричинилися, мабуть, конструкції з прийменником внаслідок, у яких цей прийменник вимагає після себе залежного слова в родовому відмінку. Напр.: «Внаслідок обговорення справи в комісії виникло кілька конкретних пропозицій» (Еллан).
Уважного ставлення до себе вимагає й слово завдячувати. У сучасній літературній мові це слово підпорядковує собі два додатки: один у формі давального відмінка, другий — у формі знахідного. Напр.: «Всі наші успіхи й історичні перемоги ми завдячуємо матері нашій — Батьківщині» (з газет). Проте мовці інколи неправильно вживають конструкції, в яких сполучають слово завдячувати із залежними словами у формі давального й орудного відмінків. Пор. хоча б такий приклад: «Своїми успіхами учні завдячують класному керівникові».
Слово запобігати у значенні « відвертати, попереджати що» у літературній мові керує залежними словами у формі давального відмінка. Напр.: «Червона Армія визволила Краків і запобігла його руйнуванню» (Дмитерко). Винятком є лише слово ласка, яке сполучається з підпорядковуючим дієсловом запобігати у формі родового відмінка і утворює разом з ним фразеологізм запобігати ласки, тобто шукати прихильності. Вживання слова запобігати з додатком у родовому відмінку (запобігати втрат, руйнування) є порушенням норм літературної мови.
Необережно поводяться також іноді із словами зраджувати і зрадити. За сучасною нормою ці слова вимагають керування у знахідному відмінку. Напр.: «Прощайся, Соломіє, він зрадив батьківщину, і його судили ми» (Корнійчук). Проте трапляються випадки вживання слів зраджувати і зрадити з додатками у давальному відмінку (зрадити батьківщині, зрадити синові), що зумовлено, очевидно, впливом аналогічних конструкцій російської мови з керуванням у давальному відмінку ( пор. рос. изменять ( изменить) родине, изменять ( изменить) отцу та ін.).
Слова командуючий, завідуючий, керуючий за сучасною нормою вимагають після себе додатка в орудному відмінку. В даному випадку вони повністю зберігають керування дієслів, від яких вони утворені. Пор.: командуючий армією і командувати армією, завідуючий клубом і завідувати клубом, керуючий будинками і керувати будинками. Дієслівне керування зберігає і субстантивований дієприкметник виконуючий, який, як і дієслово виконувати, підпорядковує собі залежні слова у формі знахідного відмінка. Пор. виконуючий обов’язки і виконувати обов’язки. Але інше керування властиве словам командувач, завідувач, керівник — словотворчим варіантам названих вище слів. Після них, як і після інших суфіксальних чи безафіксних агентивних іменників, залежні слова завжди стоять у формі родового відмінка. Пор. завідувач кафедри і керівник кафедри, секретар відділу, староста групи, командувач армії і командир полка та ін. Нерідко мовці порушують цю синтаксичну закономірність згаданих слів і вживають слова командуючий, завідуючий і керуючий з родовим відмінком, а слова командувач і завідувач — з орудним, що, звичайно, є відступом від загальноприйнятої літературної норми. Однак, як не дивно, такі конструкції зрідка можна зустріти і в творах сучасних письменників. Напр.: «Пантелеймон Гаврилович нещодавно мав намір рекомендувати його на посаду завідуючого відділу (!) пропаганди обкому» (Руденко); «В кабінет, як вихор, влетіла тітка Явдоха, завідувачка тваринним двором(!)» (Копиленко).
Говорячи про названі вище конструкції, потрібно зауважити, що останнім часом як в усному, так і в писемному мовленні помітна тенденція вживати замість них абревіатури, які утворюються сполученням частини першого слова і повністю взятого другого слова у формі родового або орудного відмінків. Обидві форми таких абревіатур з погляду сучасної норми є правильними і залежать від того, що розуміється під зав: якщо під зав розуміється завідувач, то друга частина абревіатури повинна мати форму родового відмінка ( напр.: зав. кафедри, зав. бібліотеки, зав. клубу й ін.), якщо ж під зав розуміється завідуючий, то друга частина абревіатури повинна стояти у формі орудного відмінка ( напр.: зав. клубом, зав. бібліотекою, зав. складом і т. ін.).
Допускають мовці помилки і при користуванні словами властивий і характерний унаслідок того, що не враховують їх синтаксичних зв’язків у реченні. Якщо слово властивий вимагає після себе додатка в давальному відмінку (властивий українській мові, властивий соціалізмові), то слово характерний – додатка в родовому відмінку з прийменником для (характерний для української мови, характерний для радянських людей). Проте в розмовній мові інколи сплутують керування цих слів, вживаючи слово властивий із додатком у родовому відмінку з прийменником для, а слово характерний — з додатком у давальному відмінку.
2. Слова, що вимагають у літературній мові прийменникового керування, виступають у складі безприйменникових конструкцій. Так, слово згідно як прийменник за сучасною нормою вимагає після себе додатка в орудному відмінку з прийменником з. Напр.: «Текст розбито на слова згідно з сучасними правописними вимогами». Вживання мовцями конструкцій, у яких слово згідно сполучається з іменниками в родовому відмінку без прийменника ( напр.: « Та промайне кілька років, і згідно плану генеральної перебудови села у нас з’являться молодіжне кафе, спортивний зал, двоповерхові житлові будинки» — з журналу), є відхиленням від літературної норми.
Порушенням норми є також конструкції, в яких прикметники та прислівники у формі вищого і найвищого ступенів порівняння з’єднуються з іменниками в родовому відмінку без прийменника типу сильніший ( старший, молодший) або сильніше ( краще, гірше) кого. Такі конструкції інколи зустрічаються і в творах деяких сучасних письменників. Напр.: «І тому ти всіх панів сильніший» (Забіла). Для української літературної мови нормативними є такі моделі, в яких прикметники та прислівники вищого і найвищого ступенів порівняння вимагають після себе додатка у родовому відмінку з прийменником від або додатка у знахідному відмінку з прийменником за, а також конструкції з порівняльними сполучниками ніж, як. Напр.: «Карпо, сусіднього міщанина Окуня син, трохи старший від Івася» (Панас Мирний); «Фаня була па два класи старша за неї, але вона добре пам’ятає її» (Коцюбинський); «У нашім раї на землі Нічого кращого немає, Як тая мати молодая З своїм дитяточком малим» (Шевченко).
3. Слова, що вимагають за сучасною літературною нормою керування з одними прийменниками, в усному і писемному мовленні сполучаються з іншими прийменниками. Прикладом цього можуть бути конструкції відзив на автореферат, відзив на дисертацію, часто вживані в розмовній мові, мабуть, під впливом нормативних конструкцій типу рецензія на дисертацію, рецензія на монографію й ін. Для літературної мови правильними є словосполучення, в яких слово відзив вимагає після себе додатка в знахідному відмінку з прийменником про. Напр.: «У своїх численних відзивах про Марка Вовчка Франко… розкрив характерні художні особливості творчості письменниці» («Радянське літературознавство»). Такого керування вимагає, до речі, й дієслово відзиватися. Напр.: «Ні про кого із тих, хто духовно живив Франка, він не відзивався з такою любов’ю.., як про Чернишевського» (там же).
Крім слова відзив, на позначення критичної статті, рецензії, зумовленої появою якоїсь книги, використовується в українській мові й слово відгук, при сполученні якого з іншим іменником у формі знахідного відмінка одні з мовців уживають прийменник на, інші — прийменник про. Напр.: «У чеській пресі постійно можна було зустріти рецензії, відгуки на Франкові художні твори, публіцистичні статті» («Вітчизна»); «Відгуки про висунуті кандидатури… будуть вивчені в ході розгляду і обговорення творів» («Літературна Україна»). З погляду сучасної норми правильними є обидві конструкції, потрібно лише вміло ними користуватися. Конструкцію « відгук» + залежне слово з прийменником про правомірніше вживати в тому випадку, коли йдеться про відгук як критичну статтю чи висловлення думки з приводу чогось. Отже, треба говорити і писати відгук про автореферат, відгук про дисертацію і под. Якщо ж мова йде про відгук як душевний стан або дію, що є відповіддю на щось, то доцільніше це слово сполучати з додатком у знахідному відмінку та прийменником на. Напр.: «Написання роману « Бур’ян» — прекрасний зразок оперативного відгуку письменника на животрепетні питання часу» («Історія української літератури»). У цьому значенні слово відгук повністю зберігає керування дієслова відгукуватися. Пор.: «Захар чув, що від мосту міномет двічі відгукнувся

========3========

на ворожі постріли» (І. Ле); «Вчасно відгукуються на важливі події мирного будівництва наші прозаїки» («Літературна Україна»).
Відступом від літературної норми є також словосполучення взяти під увагу, вживане у розмовній мові, мабуть, під впливом аналогічної конструкції польської мови ( пор. польськ. wziac pod uwage). Для літературної мови нормативними є конструкції взяти до уваги або рідше взяти на увагу.
Із сказаного видно, що правила побудови дієслівних, як і інших типів словосполучень української літературної мови, не можна ігнорувати, а навпаки, їх треба добре знати і послідовно додержуватися у щоденній практиці. А це в свою чергу свідчитиме про високу культуру мови кожного, хто спілкується українською мовою.

2004-2020 Культура української мови. Матеріал доступний на умовах ліцензії Creative Commons Attribution NonCommercial Share-Alike
Розробка сайту BEST SEO Space