I. С. НАЗАРОВА

СВОБОДА — ВОЛЯ

Свобода волі — добре відоме всім словосполучення, в якому обидва слова виступають у своїх основних — різних — значеннях, характерних для сучасної української мови і взаємно незамінних.
Але в деяких контекстах вони досить легко, без будь-яких обмежень можуть заступати одне одного. Наприклад:
За правду пресвятую стать за свободу Вічний революціонер
(Т. Шевченко). Дух, що тіло рве до бою, Рве за поступ,
щастя й волю (І. Франко).
В’язні не втрачали надії вирватися Рибка, почувши волю, стрепенулася, на свободу, не схилялися перед замерла… і зникла в глибині
жорстокою долею ( А. Хижняк). (М. Стельмах).
Достаток, свобода, безклопотність, Хай погуляє дитина. Тільки їй молодий муж, добра свекруха, милі люди, волі, поки в мами та в тата любі верхи, — чого ж їй бракувало, (М. Коцюбинський). ну, чого? (Г. Хоткевич).
Як бачимо, слова в наведених ілюстраціях дуже близькі своїм змістом. Тобто, коли йдеться про суспільну або особисту свободу, слова воля і свобода можуть замінятися одне одним. Синонімічність цих слів особливо яскраво виступає у письменників — революційних демократів, коли обидва слова вживаються поряд, як, наприклад, у М. Коцюбинського: «—Чув? Свобода, воля, а яка воля?»; у Панаса Мирного: «—Оце ж вам воля й свобода».
Ці слова вживалися в художній літературі паралельно, вже починаючи з « Енеїди» І. П. Котляревського1.
Обидва слова як синоніми зустрічаємо у творах Т. Шевченка, І. Нечуя-Левицького, Панаса Мирного, М. Коцюбинського, І. Франка, Г. Хоткевича, М. Кропивницького та ін., хоч слово воля в цьому значенні переважає.
В кінці XIX на початку XX ст. слово свобода набуває поширення, що пов’язано з суспільно-політичним життям і боротьбою робітничого класу на Україні, з розвитком суспільно-політичної думки. Пор. вживання цього слова письменниками в певних контекстах: «—Я просвічена людина, маю право на свободу, на самостійність» (Нечуй- Левицький); «—Тепер знову кричать: свобода особи…» (Панас Мирний); «У нас нічого з обіцяних свобод нема» (Коцюбинський).
Цікаво, що в наведених ілюстраціях слово свобода вживається у таких сполученнях: право на свободу; свобода особи; до цього ж можна додати словосполучення свобода мислі й слова (Франко); лицар свободи (Хоткевич), хоч паралельно ще вживається в цьому значенні і слово воля. Так, у Лесі Українки воно виступає послідовно: воля зібрання, політична воля; братерство, рівність, воля; у В. І. Самійленка зустрічаємо словосполучення воля друку.
Розвиток суспільно-політичної і філософської думки на Україні спричинив чітке розмежування понять, раніше поєднаних в одному слові — воля. Отже, за словом свобода закріплюється таке значення, як відсутність політичного й економічного гноблення, утиску й обмежень у суспільно-політичному житті. Це слово стало суспільно-політичним терміном, що підтверджується і численними словосполученнями, які широко й активно вживаються в українській літературі, в публіцистиці і т. ін., наприклад: свобода слова, свобода друку, свобода особи, демократичні свободи, свобода самовизначення, свобода совісті та ін.2.
У словосполученні свобода волі слово свобода виступає вже як філософський термін на означення можливості вияву суб’єктом своєї волі в умовах усвідомлення законів розвитку природи і суспільства. Як філософський термін вживається воно і в словосполученні свобода і необхідність. Отже, у філософському розумінні слово свобода не є синонімом слова воля. Словосполучення свобода волі підкреслює незамінність одного слова іншим.
За словом воля усталилося основне значення таке: «Одна з функцій людської психіки, яка полягає насамперед у владі над собою, керуванні своїми діями й свідомому регулюванні своєї поведінки3, напр.: «Соломія все йшла. Вона зібрала свою енергію, всю силу волі, міць тіла і йшла уперто і завзято» (Коцюбинський); «Я зовсім не хотів їй зла і все трапилось поза моєю волею» (Ю. Яновський); «Він не підкорив мою волю, не приневолював її» (Гуцало).
Це значення засвідчене вже давніми українськими словниками4, а в лексичній картотеці інституту воно представлено як у творах письменників XIX — поч. XX ст., так і в творах радянських письменників. Цікаво, що в « Словнику мови Шевченка» слово воля подано омонімами: воля — свобода, незалежність і воля — бажання, веління, розпорядження.
У розмежуванні значень воля — свобода українська мова не стоїть осторонь від інших слов’янських мов. У цьому немає нічого дивного, якщо зважити на спільне походження цих слів у споріднених мовах.
Отже, історія слів воля і свобода досить цікава. Шлях розвитку значень цих слів у всіх слов’янських мовах свідчить про те, що він ішов у напрямку усунення омонімічності значень одного із слів, а саме, слова воля, яке мало надто широку семантику.

2004-2020 Культура української мови. Матеріал доступний на умовах ліцензії Creative Commons Attribution NonCommercial Share-Alike
Розробка сайту BEST SEO Space