Микола ПИЛИНСЬКИЙ

З ЖИТТЯ УКРАЇНСЬКИХ СЛІВ (До історії слова « байдужість» в українській мові)

Слово « байдужість» в українській мові має свою історію. Коли воно з’явилося ( десь між 1860— 1870 pp.), на нього почалися нападки. М. Костомаров писав, що утворити від прислівника « байдуже» іменник « байдужість» — все одно, що від російського вислову « все ни по чем» утворити іменник « всенипочемность». 70-80-ті роки XIX століття були періодом інтенсивного розвитку української літературної мови, зокрема її лексики. Одне з провідних місць в цьому процесі належало М. Старицькому. Певне, через це більшість слів справді новоутворених і старих, чи здавна народних, але менш відомих раніше і широко вживаних в кінці XIX ст. і на початку XX ст. у нас повелося приписувати М. Старицькому, за яким твердо закріпилася слава мовного новатора і навіть « коваля» нових слів.
Вперше категорично приписала авторство щодо слова « байдужість» М. Старицькому В. О. Копнор-Вілінська в статті « Деякі риси в творчості М. Старицького» («Літературно- науковий Вістник», 1914, кн. IV). У статті наведено навіть вірш, в якому М. Старицький нібито уперше в літературній мові вжив слово « байдужість».
Але мовчать твої уста блідії,
Смертельная байдужість на виду.
І я стою знеможений од горя
І від тебе очей не одведу.
У наші часи цю традицію поновив Є. Кирилюк у статті, присвяченій М. Старицькому з народи 100- ліття з дня народження (« Комуніст» від 14.12.1940 p.). У ній читаємо: «Костомаров глузував з слова « байдужість»… Тим часом слово « байдужість» набуло всіх прав громадянства. А вперше його було вжито в поезії Старицького».
Це традиційне приписування слова « байдужість» М. Старицькому має свої початки, мабуть, у статті О. Пчілки « Памяти товарища», надрукованій в « Киевской старине» (1904 р., кн. IV) у зв’язку з смертю М. Старицького. Там вона пише: «Посмотрите, — говорил мне бывало Михаил Петрович, — все наши слова, за которые нас так ругали, теперь вошли в употребление: вот — мрія, темрява, сутінь и т. п. и т. д.
А молодые ( письменники. — М. П.) с трудом верили, когда им передавали историю некоторых слов: так, например, удивлялись, почему же нельзя было бы сказать « байдужий», «байдужість». Приходилось давать им « историческую» справку о том, как Костомаров писал, что сковать и употреблять слово « байдужість» все равно, что говорить по-русски «всенипочемность»…
Як бачимо, О. Пчілка безпосередньо не приписує слова « байдужість» М. Старицькому, хоч наводить його в зв’язку з словами « мрія», «темрява», «сутінь» і т. ін., утворення яких традиція так само приписує М. Старицькому ( і так само не слушно).
Коли ж звернутися до першоджерела — до Костомарова, то виявляється, що за слово «байдужість» він нападає не на Старицького, а на І. Нечуя-Левицького, в повісті якого він знайшов це слово. Ось відповідне місце з його рецензії на український альманах « Луна» (1881 p.), що вміщена в журналі « Вестник Европы», лютий 1882 p.: « Охота к выковыванию новых слов, геройская отвага к совершенствованию таких подвигов доходит до того, что стали выделывать из наречий существительные: есть, например, наречие « байдуже» то-есть все ни по чем. Из этого наречия выковали существительное « байдужість» (у г. Левицкого). Что бы сказал русский писатель, если бы увидел в русской книге существительное «всенипочемность»?»
Таким чином, ні Костомаров, ні О. Пчілка не приписували створення слова «байдужість» М. Старицькому. Мовчить про це і сам Старицький, лише згадуючи про « наші слова», що викликали колись нападки.
Що ж до вірша, в якому М. Старицький нібито перший ужив слово « байдужість», то він позначений аж 1880 роком. (Див.: М. Старицький. Поезії. — Київ. — 1908. — С. 85).
Отже, сумнівно, що слово « байдужість» створив М. Старицький. Це слово буломові, коли літературна діяльність Старицького тільки починалася. Принаймні, у Львівському виданні повістей Нечуя-Левицького, 1872 року, вже є це слово. Вживає його і Куліш у збірці «Хуторна поезія», що вийшла теж у Львові, в 1882 р.
«Заковика» в українському перекладі « Гамлета»
Коли в 1883 році М. П. Старицький видав свій переклад на українську мову трагедії Шекспіра « Гамлет», хтось пустив вигадку, що у нього знаменитий монолог Гамлета начебто перекладено: «Бути, чи не бути, ось в чім заковика». Ця вигадка навіть потрапила в фейлетони газет. Не допомогло й те, що М. Старицький надрукував довідку, що в його перекладі монолог Гамлета починається так:
Жити, чи не жити?
Ось в чім річ…
В якій мірі була поширена ця злісна вигадка, видно з того, що М. І. Міхельсон вмістив її у своїй відомій книзі « Русская мысль и язык. Свое и чужое. Опыт русской фразеологии». На с. 321, т. І, цієї книги читаємо: Заковычка (иноск.) — помеха, т. е. «крючок» — похожая на запятую, на « остановку» в письме, а также на заковычки (» «)…
Ср. Бути чи не бути, — ось в чім заковыка.
Малорос. перев., приписываемый Старицкому Александровским ложно (?).
Легенда про цю « заковику» в тодішніх літературних колах була настільки злободенною, що про неї багато пізніше згадує І. Франко у своєму нарисі « Михайло П. Старицький». «Я бажав би, — пише І. Франко, — на закінчення сказати ще кілька слів на тему, яка у нас майже нерозривно зв’язана з іменем д. Старицького, про так зване кування слів. З давен давна привикли дорікати д. Старицькому куванням нових українських слів або бодай замилуванням до незвичайних, рідких слів, або вживанням деяких слів не в тім значенню, яке вони мають звичайно. Розпочав сей хор, здається, ще пок. Костомаров… І так на карб д. Старицького придумано, буцімто в його перекладі « Гамлета» славний Гамлетів монолог починається словами: «Бути чи не бути, ось закавика». Мало сказати, що сеї фрази у д. Старицького нема: треба додати, що « закавика» зовсім не укована д. Старицьким… Та проте воно довгі роки гуляло по фейлетонах та статтях…, поки д. Старицький процесом не змусив одного з таких журналістів у « Киевлянине» сконстатувати брехливість сеї видумки…» («Літературно-науковий Вістник», 1902 р., кн. VII).

2004-2020 Культура української мови. Матеріал доступний на умовах ліцензії Creative Commons Attribution NonCommercial Share-Alike
Розробка сайту BEST SEO Space