Є. Д. ЧАК

ЗАПЕРЕЧУВАТИ КОМУ? ЩО? ПРОТИ ЧОГО?

Слово заперечувати має в українській мові кілька значень. Перше — « відкидати існування, необхідність, обов’язковість чогось». Напр.: Дані радянських психологів заперечують концепцію алогічності мислення дітей раннього і дошкільного віку («Радянська психологічна наука за 40 років»); Я не заперечую його сили, — зауважив Юрій Юрійович, — сам на колектив завжди спираюся в роботі (О. Донченко).
Заперечувати може також уживатися в близькому до цього значенні: «заявляти про неправильність чогось, спростовувати якийсь факт». Напр.: Не заперечую, роззброєння саперів… — факт неприємний, обурливий (А. Головко).
У кожному з цих двох близьких значень слово заперечувати вимагає після себе додатка в знахідному відмінку; при наявності частки не — в родовому ( див. наведені приклади). Ніколи в літературній мові не вживається слово заперечувати з прийменником про; порушенням норми є речення типу Він заперечував про свою участь у цій справі, щоіноді можна спостерігати в усному мовленні ( додатка або підрядного додаткового речення, що ними керує слово заперечувати, у реченні з цим словом може не бути; змістовий зв’язок у такому разі встановлюється з контексту).
Друге основне значення слова заперечувати — «наводити спростовуючі докази, говорити проти, заявляти про свою незгоду».
У цьому значенні заперечувати виступає з додатком у давальному відмінку ( відповідає на запитання кому? чому?), наприклад: Вона… добре знала, що в такі хвилини йому не можна ні заперечувати, ні потакати, бо він все одно причепиться як не до одного, то до другого і може кинути в неї чим попало (Г. Тютюнник). Заперечувати може виступати з прийменником проти — з додатком у родовому відмінку або з підрядним реченням, наприклад: Данило не заперечував проти того, щоб Іванко став ковачем в оселищі, значить, половина справи зроблена (А. Хижняк).
У значенні « заявляти про свою незгоду» слово заперечувати може вживатися в реченні й без додатка чи підрядного речення і без прийменника проти. Але це буває тільки тоді, коли відповідні змістові зв’язки встановлюються з контексту. Напр.: У мене, товариші, є пропозиція зробити перерву. Зважаючи на деякі обставини, хоч би хвилин на п’ять.
Дехто став заперечувати ( пор.: заперечувати проти перерви. — Є. Ч.). Але курці охоче підтримали… (А. Головко).
Треба чітко розрізняти ці два основні значення слова заперечувати, бо плутання їх часом може привести до абсурдних тверджень. Пор. приклад з « Фізіологічного журналу»: Не можна заперечувати проти того, що між роботою обчислювальних машин і деякими функціями мислення людини існує формальна аналогія.
Унаведеному прикладі не треба було вживати прийменника проти, бо він надає слову заперечувати значення виступати проти, а із змісту речення випливає інше — не визнавати; адже йдеться про об’єктивну реальність, на яку людина не може впливати, а тільки, усвідомлюючи цю аналогію між роботою обчислювальних машин і деякими функціями людського мислення, може визнавати чи не визнавати їхню подібність.
Наскільки важливо свідомо ставитися до вживання слова заперечувати з прийменником проти чи без нього, можна зрозуміти з такого прикладу: Хлопець не заперечував своєї участі в цій вечірці іХлопець не заперечував проти своєї участі в цій вечірці. Перше речення означає: хлопець визнав, що брав ( чи бере, братиме) участь у вечірці; друге — хлопець не відмовлявся брати участь у вечірці.
Деякі мовці вважають, що заперечувати не варто сполучати із словом проти, бо в першому з них уже закладене значення « виступати проти». Мабуть, у цьому є певний сенс, і часом варто робити синонімічні заміни, щоб уникати такого « сусідства», проте висувати цю вимогу як категоричну не можна: треба . зважати на контекст і на стилістичні можливості, що їх він зумовлює.

2004-2020 Культура української мови. Матеріал доступний на умовах ліцензії Creative Commons Attribution NonCommercial Share-Alike
Розробка сайту BEST SEO Space