З. М. БИЧКО

ПРИСЛІВНИКИ ЗАВЖДИ, ЗАВШЕ, ЗАВСІГДИ

Синонімічний ряд прислівників часу завжди, завше, завсігди, повсякчас та ін. в українській мові має численні семантико-стилістичні відтінки. Тому необхідно уважно ставитися до добору того чи іншого слова цього синонімічного гнізда.
У давньоруській мові цей синонімічний ряд був значно вужчим. Писемні пам’ятки фіксують слова вьсєгда і вьсєгды: «Потащимс# єлико по силh на схранєниє прочихъ и вьсєгда лhтъ с Вами грhки… любовь непревратну» (І. І. Срезневський). Прислівник часу вьсєгда в давньоруській мові — складне утворення, що походить від псл. *vьsьgdy, в основі якого лежать елементи сучасних слів весь і год, первісне значення якого вьсє+гда повсякчас зберігається в слов’янських мовах і дотепер. Пор. рос. всегда, блр. усегды, усигда, слов. vsigdar, с.-х. свäгда, свäгдар та ін.
У пам’ятках староукраїнської мови цей прислівник фіксується вже в формі всегды: «всегды и нынh єсть» (XVI ст.). Зрідка він зустрічається і в давнішій формі вьсєгда. Після XV ст. в староукраїнській мові прислівник всегды вживається спорадично. У пам’ятках південно-західного ареалу спостерігається вживання й інших прислівників часу з елементом гды, ды: тогоди, тогды, товды, годы, теды, тед, коды, тада, кады та ін.
На основі цього давнього прислівника в українській народній мові пізніше сформувався його префіксований варіант завсігди, хоч іноді у фольклорних джерелах та в живій народній мові, а почасти і в художніх творах початкового періоду формування літературної мови на народній основі ( кінець XVIII— початок XIX ст.) трапляється й давніша форма завсігда. Префікс за- притаманний багатьом слов’янським мовам у часових зворотах: укр. за дня, рос. завтра ( заутром), п. zaranek.
Починаючи з XIV ст. в пам’ятках староукраїнської мови спостерігається вживання прислівників оужды, вжды, вожды. У XV ст. вже фіксуються префіксовані прислівники завжды, заоужды, заоужди, заоуждыи. Географія пам’яток свідчить, що ці форми спершу мали поширення в межах сучасних південно-західних говорів української мови і вживалися тут без певної семантико-стилістичної диференціації: «мы бори и рада… иліаша на воеводы… повынни есмы его воли пристати и заоуджыи вирнъ послушни быти»; «и они поведали пере(д) нами што жъ… тогды любъчо к новоугоро(д)ку слоушало завжды в тыхъ ловехъ зверъ бивали» (Картотека « Словника староукраїнської мови XIV-XV ст.»). В їх основі лежить п. wszegdy — фонетична видозміна на польському мовному ґрунті спільнослов’ян- ського vbsbgdy, від якого, як уже було відзначено, походять рос. всегда, блр. всегды та їх відповідники в інших слов’янських мовах. Слово завжди утворилося за допомогою форманта за- та безпрефіксного прислівника вжды. Широкого вживання у значенні « весь час, постійно» набув прислівник часу завжди в XVI та XVII ст.: «Завжди привыкаймо до доброго; абысмо отвыкли злого» (Картотека « Історичного словника» Є. Тимченка).
У сучасній українській мові прислівник завжди вживається як стилістично нейтральне слово. Літературна норма передбачає його наголошування на першому або другому складі. У значенні « в будь-який час, постійно» він виступає як основне слово синонімічного ряду завжди, завше, завсігди: «Не завжди так складається, як сподівається» (М. Коцюбинський), «.Завжди терновий вінець буде кращим, ніж царська корона» (Леся Українка). Фіксується воно і з іншим відтінком названого значення « у віках, навіки; довічно»: «Ленін з нами завжди буде — світ про нього не забуде» (прислів’я). Ці лексико-семантичні варіанти прислівника завжди є узвичаєними у всіх стилях сучасної української літературної мови, зокрема в художньо-белетристичному стилі: «Першу скрипку завжди грав Коваль» (В. Собко); у науковому та публіцистичному стилях: «У практиці сучасної мови слова людина і чоловік нерідко виступають як синоніми, проте семантичне ототожнення їх не завжди можна виправдати» (Є. Чак); «Чудовим засобом для оздоровлення підростаючого покоління є і завжди буде фізична культура» (з газети).
За нашими спостереженнями, прислівник завсігди зафіксований у XVI ст. У

========1========

староукраїнській мові це слово вживається як стилістично нейтральне у значенні « весь час, постійно»: «Столица Римская… была завсегды отъ смродовъ претыцкин прожна». Ще у XVII ст. у розглядуваній лексемі зберігається звук г в елементі -гды (- гда) (« Где ся собор завсегды каждого року збирал»), а у XVIII ст. натрапляємо на форму завсегда з суфіксом -гда («Завсегда… училъ ихъ ( людей), даби не глядъли на лакомини») (Картотека «Історичного словника» Є. Тимченка). У словнику за редакцією Б. Грінченка форми завсігда, завсіди й завсюди фіксуються у тому ж значенні, що й завсігди: «Невіра завсігда невіра», «У скупого завсіди по обіді», «Це роблять щовечора, завсюди». Згодом цей звук у говорах української мови зникає.
Прислівники завсігди, завсіди збереглися в сучасній українській мові, але вживаються лише у художньо-белетристичному стилі без будь-яких відтінків у значенні ( переважно в мові письменників дожовтневої доби): «Всяк віддавав йому поклін і слово добреє завсіди» (І. Франко), «За стряпчого, як завсігди годиться, Була приставлена лисиця» (Л. Глібов).
У XVII ст. натрапляємо на лексему завше, яка є видозміною прислівника завжди (в основі його польське za + wzsegdy), пор.: «Небо… которое завше видимо… второго дня ест створено» й « Той [ бог Аполон]… всhми потребами насъ завсе опатруєтъ ( Картотека «Історичного словника» Є. Тимченка). Із різними відтінками в значенні вживають цю форму українські письменники різних поколінь: «Завше закона пильнуй, як огню стережися насильства!» (І. Франко); «З якимось надзвичайним зацікавленням слухала завше Маруся… гуцульські оповідання» (Г. Хоткевич); «Ми вас усе будемо нагадувати, раз на завше» (В. Стефаник); «В боротьбі проти турецько-татарської навали український народ завше мав допомогу від російського народу» (М. Бажан).
Розглядаючи ряд спільнокореневих синонімів — прислівників часу з домінантним словом завжди, необхідно зупинитись і на формі все, яка по суті є видозміною давньоруського означального займенника вьсь, що став основним формантом для творення інших розглянутих часових прислівників.
У сучасній українській мові прислівник все ( усе) вживається в художньому та розмовному стилях із значенням всеосяжності, повноти дії, обсягу, якості: «І день і ніч блукає по полю, до хат не йде, І все кричить, голосить, плаче й стогне» (І. Франко); «Вона все ходить, з уст ні пари», «Я співаю, Чи то сиджу, чи то гуляю, Все співаю, все співаю, Уже забула говорить» (Т. Шевченко). У розмовно-побутовому мовленні української мови прислівник усе набув значного поширення.
Не всі згадані прислівникові форми мають похідні утворення. Так, від лексем завжди й завсігди можливі прикметникові утворення, а від прислівників завше й усе прикметники не утворюються. Розмовні прикметники завжденний, завждишній мають однакове значення: «який завжди буває, повторюється; повсякчасний». Прислівник завсіди наділений широкими словотворчими можливостями. Від нього утворюється й прикметник завсідний, а також іменник завсідник (обидва слова розмовні): «А що, Грицьку, чи пшениця вродила? — почне бувало здалеку Лушня, натякаючи на завсідні жалощі Грицькові» (Панас Мирний).
Отже, даний синонімічний ряд прислівників часу підтверджує, що їх вживання диференціюється різними стилями української мови. Останнім часом у всіх стилях віддається перевага прислівникові завжди як емоційно нейтральному слову. Для художнього та розмовно-побутового стилів характерні й інші лексеми синонімічного ряду прислівників часу.

2004-2020 Культура української мови. Матеріал доступний на умовах ліцензії Creative Commons Attribution NonCommercial Share-Alike
Розробка сайту BEST SEO Space