М. П. БОГУЦЬКА

ЗЕМЛЯ, ҐРУНТ — СИНОНІМИ

У сучасній українській мові на позначення верхнього шару земної поверхні ( земної кори) уживаються паралельні синонімічні назви земля і ґрунт. Кожна з цих назв має ще ряд значень, які виходять за межі синонімічних відношень.
Назва земля, що належить до спільноіндоєвропейського лексичного фонду, відома з певними фонетичними відмінностями у всіх слов’янських мовах ( рос. земля, блр. зямля, пол. zemja, болг. земя і т. ін.). У значенні « верхній шар земної кори» слово земля простежується в перших пам’ятках слов’янської писемності, засвідчується на матеріалі давньоруської і староукраїнської мов. Від давніх часів успадкувала його і сучасна українська мова. Пор.: Люті морози скували землю, прикрили її снігом глибоким ( Панас Мирний); Там під землею, в шахтах, в глибоких ямах… працюють у темряві тисячі робітників ( М. Коцюбинський); Стогне від болю козак, пальцями землю риє, вставати хоче, та не може ( Г. Тютюнник).
Назва ґрунт належить до слів, засвоєння яких відбулося в період виділення української мови з спільносхіднослов’янської ( давньоруської) мовної єдності. Крім української мови це слово відоме білоруській, західнослов’янським, почасти південнослов’янським мовам. Джерелом цієї назви вважається с.-в.-нім. grunt «дно, земля, фундамент» (його відповідники є і в інших германських мовах), засвоєне українською мовою, очевидно, через західнослов’янські мови ( Етимологічний словник української мови. К., 1982, т. 1, с. 606). У памятках староукраїнської мови слово ґрунт у формі грунтъ, кгрунт спершу у значенні «земельні угіддя» засвідчується ще на початку XIV ст. Характерно, що у цьому значенні одночасно вживалося і слово земля, основне значення якого, як уже зазначалося, було «верхній шар земної кори». У слові ґрунт це значення простежується з XVI ст.: Двуръ зъ маєтностью до кгрунту спалено ( Словник Тимченка). До речі, в даному випадку це слово в сполученні з прийменником до може тлумачитися і як фразеологізм у значенні « повністю, дощенту». Пор. вживання ґрунт у значенні « верхній шар земної кори»: Відшумить війна, над світом Світу березень заграє, І на ґрунті спопелілім Трави виростуть нові ( М. Рильський); Мар’ян зупинився над своїм, ще не зораним ґрунтом, пальцями відколупав грудочку, розм’яв її в руках ( М. Стельмах).
Розвиток значень цих слів ішов різними шляхами. Давнє спільнослов’янське слово земля в сучасній українській мові ( див. Словник української мови) має шість значень і два їх відтінки ( вони могли бути виділені і в окремі значення): 1) «третя по порядку від Сонця велика планета, яка обертається навколо своєї осі і навколо Сонця» (нове — термінологічне — значення, уживане в астрономічній науці) і відтінок до нього « місце життя і діяльності людей» (у давніших словникових працях це значення протиставляється небу); 2) «верхній шар земної кори» (найдавніше значення — спільне з одним із значень слова ґрунт з тією лише різницею, що воно не завжди означає, чи може існувати на цьому шарі рослинність) ; 3) «речовина темно-бурого кольору, що входить до складу земної кори» (це значення, не виділене в лексемі ґрунт у Словнику української мови, потенційно можливе в ній); 4) «суш» (на відміну від водяного простору)» (значення, яке віддалено можливе у слові ґрунт); 5) «ґрунт, який обробляється і використовується для вирощування рослин» (повністю тотожне із основним значенням слова ґрунт); 6) «країна, край, держава» (значення відоме в українській мові здавна, але в слові ґрунт не розвинулося).
Слово грунт стало багатозначним ще в староукраїнській мові. На матеріалі її пам’яток простежуються значення, відомі і в сучасній українській мові: 1) «верхній шар земної кори, придатний для життя рослин» (значення, спільне з другим значенням слова земля, але з вказівкою на його придатність для існування рослинності); 2) «морське, річкове і т. ін. дно» (значення, не засвідчуване, але потенційно можливе в слові земля); 3) «земельний наділ» (заст. — також не засвідчене, але можливе у слові земля, частково відоме в українській мові давнішого періоду); 4) «те, що становить основу чого-небудь, є вихідним матеріалом для створення, виникнення чогось» (значення, відсутнє в семантиці слова земля).

Таким чином, в основних своїх значеннях слова земля і ґрунт або збігаються повністю, або наближаються одне до одного.
Оскільки основа наукової термінології української мови, як і інших мов, складалася шляхом входження в спеціальний ужиток загальнонародних слів, назви земля і ґрунт у сучасній українській літературній мові вживаються також і на означення понять геологічної науки. При цьому їх термінологічне вживання уточнюється чи обмежується певними словами, переважно прикметниковими формами, напр.: галунова земля, інфузорна земля, наносна земля, свинцева земля, лужна земля; глейовий ґрунт, вапнистий ґрунт, латеритний ґрунт, солонцюватий ґрунт, чорноземний ґрунт та ін.

2004-2020 Культура української мови. Матеріал доступний на умовах ліцензії Creative Commons Attribution NonCommercial Share-Alike
Розробка сайту BEST SEO Space