Н. М. СОЛОГУБ

ЗВАТИ — КЛИКАТИ

Нас запитують, як треба сказати: «його звуть Роберт» чи « Його кличуть Роберт»? Українській мові властиві обидва вислови. В українсько-російському словнику (шеститомному) наводиться значення, спільне для слів звати і кликати, а саме: іменувати, називати когось. Та, як показує мовна практика, літературнонормативним, загальновживаним, стилістично нейтральним у цьому значенні є слово звати. Пор.: «І звали того сина Іван, а на прозвання Кармель» (Марко Вовчок); «Бо його Максимом звали» (Шевченко); «Як тебе, дівчино, звать?» (Стельмах); «Звати його Ференц» (Гончар).
Фразеологічне сполучення поминай, як звали підтверджує, що саме значення називання, іменування когось усталилось як основне для слова звати. Наприклад: «А як оддала обід, то зразу і поминай, як звали» (Панас Мирний); «…беруть за комір, ставлять біля урвища, цвьохкають з автомата — й поминай як звали» (Загребельний).
Кликати у значенні « називати когось» менш поширене і має забарвлення розмовного стилю, виступаючи синонімом до слова звати. Наприклад: «Всі ж діти кликали хлопця просто Бициком» (Донченко); «А хто заборонить мені жеребця кликати «Маринкою»?» (Гончар).
Основне значення слова кликати — запрошувати, гукати когось: «Кличе мати вечеряти, а донька не чує» (Шевченко); «І дівчина рукою кличе його» (Стельмах); «Все я кличу, дивлюсь і шукаю… Та не прийде минуле зі мли» (Сосюра); «Якби мене кликав, я б поїхала, — сказала Ганнуся» (Гончар).
Так само, як слово кликати у значенні « іменувати когось» має розмовний характер, так і звати у значенні « запрошувати», «гукати когось» в сучасній українській літературній мові сприймається як розмовне. Пор.: «Галя дивиться — на самому шпилечку Карпо стоїть, зове її. Іди сюди!» (Панас Мирний); «А ніхто його не звав пригостити, крім убогих» (Грабовський).
Отже, значення слів звати і кликати іноді тісно переплітаються. Підтвердженням цього є похідні від звати і кликати.
Від слова звати утворилися: назва, зрання, називати, прізвище та ін. Але поряд зустрічаємо кличка (від кликати), що має значення « називання когось, чогось». Наприклад: «Це партизанська кличка мого земляка, лейтенанта Якова Ніколаєва» («Вітчизна»).
І навпаки, значення « запрошувати, гукати когось» мають не тільки слова викликати, клич, скликання, а й похідні від звати: «Незваному гостю місце за дверима» (Номис).
Близькі за смислом слова звати і кликати розмежовуються, утворюють усталені словосполучення, набувають стилістичних відтінків. Так, у словнику української мови за редакцією Б. Грінченка знаходимо два значення слова звати: 1) давати комусь, чомусь назву і 2) закликати до чогось.
В сучасному українському мовленні слово звати в першому значенні стало літературною нормою, в другому (« закликати») — це слово найчастіше зустрічається лише в художньому, в усному поетичному стилі, де воно вживається з метою надання вислову урочистості, піднесеності:
Замість радощів, любові
Всіх до бою зовете ви.
(І. Франка)
Мідні сурми зовуть до атаки.
(В. Сосюра)
Часто як синонімічні, як підсилюючі одне одного, паралельно виступають слова звати і кликати в одній строфі:
На поміч кличте всіх, зовіте.
(П. Тинина)
Як його не кликала, не звала,
Ватажок за мною не пішов.
(В. Сосюра)
Кличе — зве промчатися лугами…
(М. Гірник)
Інколи основні значення цих слів ніби протиставляються, що має також стилістичну мету:
Двадцять років кликали —
Ганнусе, Тридцять років — Ганною зовуть!
(А. Малишко)
—Як тебе звуть?
—Звуть, звуть, та й покличуть…
(С. Добровольський)
Тому, відповідаючи на поставлене питання, правильно буде сказати, «його звуть Роберт».

2004-2020 Культура української мови. Матеріал доступний на умовах ліцензії Creative Commons Attribution NonCommercial Share-Alike
Розробка сайту BEST SEO Space