А. А. БУРЯЧОК ВІДПОВІДІ НА ЗАПИТАННЯ

Хлібороб, рільник, хліборобство
У сучасній українській мові є кілька синонімів на означення людини, що займається обробітком землі та вирощуванням сільськогосподарських рослин: хлібороб, рільник, землероб, ратай та деякі інші. Проте частота й сфера їх уживання неоднакові.
Щодо слова хлібороб, етимологія якого цілком прозора ( той, хто робить хліб), то його засвідчують уже найдавніші українські літературні джерела та словники. Широко вживає його й сучасна фахова та художньо-публіцистична література. Основним відповідником до російських земледелец, землепашец, хлебопашец подають його й усі сучасні словники. Ось кілька прикладів з дожовтневої та радянської літератури: «Кругом поле зеленіло, Хлібороба веселило» (Глібов); « Настали жнива. По ланах розсілись полукіпки, усміхались хліборобам» (Коцюбинський); «Нарада передовиків — щорічне свято українських хліборобів» (Остап Вишня).
Уживані тепер у російській мові хлебороб, хлеборобство тощо є запозиченнями з української мови.
Якщо йдеться про давнє українське слово рільник, то воно утворилося, очевидно, від прикметникової форми рільний (що в свою чергу походить від рілля) за допомогою суфікса — ик. Семантика його ширша, ніж слово хлібороб: крім того значення, що є спільним для них, словом рільник позначають і фахівця в галузі рільництва ( пор. друге значення цього слова, що розглядається нижче). У цьому плані його термінологічним відповідником у російській мові є полевод. Пор.: «Дитина без школи, що рільник без поля» (Федькович); «Благословенна праця рільника, Що оре цілину в ясній надії» (Рильський); «Наближалось якесь побутове свято. Заступник голови, він же рільник артілі, приурочив до нього вихідний день» (Волошин).
Як синонім до хлібороб уживається також слово селянин, а в поезії ( зрідка й у прозі) з відтінком урочистості — ратай: «І на вільних полях, в свою землю ратай Кине зерна добірного жита» (Старицький); «Чекає ратая, паруючи, чорнозем» (Рильський). У дожовтневу добу використовувалось і слово гречкосій (переважно з відтінком іронії): « І знову шкуру дерете з братів незрячих, гречкосіїв» (Шевченко).
Семантика й сфера застосування абстрактних іменників хліборобство та рільництво зумовлені тими словами, від яких вони утворені. Так, іменником хліборобство (рос. земледелие, хлебопашество) позначають галузь народного господарства, що займається обробітком землі для вирощування сільськогосподарських рослин: «Всі вони [ бурлаки] позвикали робить влітку на полі, на вільному повітрі; всі любили хліборобство» (Нечуй- Левицький); «Населення [ Башкирії] в основному займалося хліборобством та скотарством» (Тичина).
Іноді це слово вживають і в збірному значенні—«хлібороби»: «Гусак: Вечір добрий, чесне хліборобство» (Микитенко).
Синонімом до хліборобство може виступати й слово рільництво: «Оригінальні способи господарювання та ведення рільництва били в очі з першого погляду» (Смолич). Але разом з тим слово рільництво стосується і вирощування технічних культур, а також науки про вирощування сільськогосподарських рослин та одержання високих урожаїв ( рос. земледелие, полеводство): «Насіння стоколосу безостого завезли з Жеребівської науково-дослідної станції рільництва» («Соціалістичне тваринництво»).
Іменникам хлібороб—хліборобство, рільник—рільництво відповідають прикметники: хліборобський, хліборобний, рільничий, рільницький. У вживанні їх спостерігаємо певні відмінності: хліборобський — це такий, що стосується хлібороба, хліборобів ( хліборобська доля, хліборобська праця), призначений для хліборобства ( хліборобське знаряддя), пов’язаний з хліборобством ( хліборобська традиція), який займається хліборобством (хліборобські племена). В останньому значенні засвідчено й використання прикметника хліборобний (хліборобний район).
Що ж до прикметникових форм рільничий і рільницький, то вони вживаються паралельно як у значенні « такий, що стосується рільників і рільництва» (у 1 знач.), напр.: рільничі ( рільницькі) бригади, рільниче ( рільницьке) господарство, так і в значенні « такий, що стосується рільництва ( як науки)», напр.: рільнича ( рільницька) тема ( проблема).
Шлях, дорога, путь
Для вираження поняття « смуга землі, по якій їздять і ходять», в українській мові є низка синонімів: шлях, дорога, путь, гостинець, манівець, путівець, узвіз. Але кожен із них має й свої, властиві тільки йому семантичні відтінки та особливості сполучування з іншими словами.
Так, словом шлях позначають широку проїзну смугу, що може бути брукованою ( брук, бруківка), асфальтованою ( автострада, шосе, асфальт) і не брукованою, не асфальтованою, а в’їждженою, утертою ( битий шлях), напр.: «Ой три шляхи широкії Докупи зійшлися» (Шевченко); « Хилить вітер жита понад шляхом» (Тичина).
У цьому ж значенні, звичайно рідше, вживається й слово дорога: «Ой горе тій чайці небозі, що вивела діточок при битій дорозі» (народна пісня); «Машина вискочила на широку дорогу» (Собко).
Крім того, словом дорога позначають і вужчу, нешироку проїзну смугу землі, що не може бути названа словом шлях: «Він ішов не великим битим шляхом, а через малі села понад Россю, невеликими дорогами» (Нечуй-Левицький); «З шляху повернули на польову дорогу» (Стельмах).
Назва гостинець поширена здебільшого в південно-західних говорах української мови: «Широкий битий гостинець тягнувся» (Кобринська). Вужчі поняття виражають словами: путівець — невелика дорога між селами, манівець — кружна непряма дорога, узвіз — дорога нагору, напр.: «Путівцем… чвалала руда конячка» (Довженко); «Хто манівцями простує, той дома не ночує» (прислів’я); «Боричів узвіз».
Слова шлях і дорога вживаються також у значенні « місце для проходження, проїзду»: «Крута гора, рови, ями, здається, анітрохи не перетинали хлопцям шляху» (Мирний); «Всі з страхом одхилялись од нього й давали дорогу» (Головко).
Якщо йдеться про переносне значення « доступ куди-небудь, можливість потрапити куди-небудь», то воно позначається в основному словами шлях і дорога: «Відкривати» комусь шлях ( дорогу) у науку»; «Пробивати ( пробити) собі шлях ( дорогу) до чого-небудь».
Інша річ, коли треба передати значення подорожування, поїздки, вирушання в подорож, поїздку. Тоді слід уживати слово дорога: «В похід у дорогу славні компанійці до схід сонця рушали» (Шевченко); «Остап і Соломія були стомлені дорогою» (Коцюбинський).
У поезії, а також для надання висловлюванню відтінку урочистості використовується й слово путь: «Хвилини йдуть, Пора у путь» (Леся Українка); «Воли, почувши дальню путь, Води не п’ють і голосно ревуть» (Рильський); «Проводжати когось в останню путь (дорогу)», тобто ховати.
Слова путь і дорога утворюють усталену словосполуку путь-дорога (з похідним путь- доріженька), що вживається в народнопоетичній творчості.
Поняття напряму руху, маршруту теж передається в основному словом дорога, хоч поряд із тим цілком правомірним є вживання й слова шлях: «Шлях у місто мені вже знайомий був… нічого було питати дороги» (Панас Мирний); «Збитися з дороги (зі шляху)».
Такі російські вислови, як дорога домой, обратный путь, на обратном пути, (не) по пути, половина дороги ( пути), счастливого пути слід перекладати українськими дорога додому, дорога назад (а не зворотна дорога); по дорозі назад, повертаючись назад (а не на зворотній дорозі); ( не) по дорозі, (не) по путі, половина дороги ( шляху); щасливої дороги або просто: щасливо.
Переносне значення « напрям діяльності, розвитку» слід передавати словом шлях. Його вживають переважно з означенням або з іменником у родовому відмінку, перед яким стоїть прийменник до, напр.: життєвий шлях; знайти свій шлях до щастя; шлях до комунізму (до миру); тернистий шлях ( дорога, путь); стояти на правильному шляху; відрізати шляхи до війни. Зрідка в цьому значенні виступає і слово дорога: «Спільна дорога у всіх ( дівчат), та окремий у кожної шлях» (Рильський). Можна також сказати: показувати ( показати) дорогу комусь у значенні « не задовольняти чийогось прохання».
Російське выходить ( выйти) на верный путь слід перекладати українським виходити (вийти) на правильний шлях, а не — на вірну дорогу. Російське ж туда ему и дорога перекладають українськими так йому й треба, катюзі по заслузі, своїм шляхом пішов і зрідка — туди йому й дорога.
Коли йдеться про засіб досягнення чого-небудь, то словники пропонують перекладати російську форму путем українськими шляхом і способом (залежно від контексту): «Збагачення мови йде, безперечно, не тільки шляхом прямого утворення нових слів, неологізмів, а й шляхом переосмислення слів давніх» (Рильський). Пор. так само « шляхом технічного прогресу» (а не « по шляху технічного прогресу»).
Що ж до російських каким путем, таким путем, то їх слід перекладати українськими яким чином, яким способом; таким чином, таким способом, а не — яким шляхом, таким шляхом: «Батьки приводили дітей до школи, і Раїса таким способом знайомилась з селянами» (Коцюбинський); «Я слухаю промову й одночасно думаю — яким чином тут опинився батько?» ( Смілянський).
У термінологічних словосполуках доцільно вживати тільки шлях, напр.: шляхи сполучення, морський шлях, повітряні шляхи, дихальні шляхи, Чумацький шлях тощо. Але: залізнична колія, чи просто: колія ( а не путь), що відповідає російському железнодорожный путь.
Звітно-виборчий чи звітно-виборний?
Слово звіт належить, очевидно, до утворень радянської доби, бо ні в словниках, ні в художній літературі, пресі тощо дожовтневого періоду не вдалося нам його виявити. Уперше, здається, подали його « Російсько-український словник правничої мови» за редакцією А. Ю. Кримського, який вийшов 1926 р., та « Практичний російсько-український словник ділової мови» за редакцією М. Гладкого й К. Туркала ( К., 1926). Там же засвідчені похідний прикметник звітний та абстрактний іменник звітність. Російське отчитываться перекладалося тоді словосполуками давати ( дати) звіт, складати ( скласти) звіт. Що ж до дієслова звітувати й похідного від нього іменника звітування, то вони з’явилися пізніше.
Основним значенням слова звіт є « писане або усне повідомлення офіційній особі чи організації про свою працю, виконання завдань, доручень і т. ін.», напр.: «Підбирав [ Біляєв] для індивідуального навчання літературу, приймав звіти й сам звітував на бюро партійної організації» (Бедзик); « Звіт про виконання річного плану».
Саме з цим значенням пов’язаний прикметник звітний — стосовний до звіту, напр.: «Голови колгоспів м’яли в руках портфелі й папки, повні звітних даних» (Яновський). Крім того, це слово означає « такий, що містить у собі звіт» (напр.: звітна доповідь) і « такий, на якому відбувається звіт» (напр.: звітні збори).
Із цим словом утворені словосполуки звітний період ( рік і т. ін.) — час, за який звітують, напр.: «За звітний період діяльність партії здійснювалась на основі лінії, визначеної XX- XXII з’їздами» (Резолюція XXIII з’їзду КПРС).
Якщо йдеться про слова виборний і виборчий, то в пресі, радіо та усному мовленні їх часто сплутують. Це зумовлюється тим, що обидва вони пов’язані й з дієсловами вибирати (вибрати), вибиратися, і з віддієслівним іменником вибори.
Тим часом із давніх-давен українська мова чітко розмежовує їх функції: за словом виборний закріпилося значення « такий, що визначається, обирається голосуванням на якусь посаду або для виконання певних обов’язків», напр.: «Вся запорізька старшина була виборною» (Історія Української РСР); «Потрібний був партійний організатор, виборна особа в маленькому колективі» (Яновський).
До цього значення слова виборний близько стоїть відтінок « такий, якого заміщують шляхом виборів, а не призначенням», напр.: виборна посада. Саме завдяки субстантивації цього прикметника виник іменник виборний — особа, обрана голосуванням для виконання певних обов’язків, напр.: «Більш як десять громад з ближчої й дальшої околиці прислали до Тухлі своїх виборних на громадську раду» (Франко).
З історії знаємо також, що в XVII-XVIII ст. були так звані виборні козаки. Саме про них писав І. П. Котляревський у своїй « Енеїді»: « Як підсусідків розписали, і виборних поназначали… Тогді ну військо муштровать». Як відомо, цим словом тоді позначали й помічника старости.
Отже, прикметник виборний уживався й уживається для позначення пасивної ознаки («такий, якого обирають») .
Що ж до прикметника виборчий, то його слід уживати в значенні « стосовний до проведення виборів та різних заходів, пов’язаних із ними». Розрізнення цих прикметників підтримується до певної міри й суфіксами: -н(ий) — пасивнодієприкметникового походження і -ч(ий) — активнодієприкметникового походження. Ось кілька прикладів використання слова виборчий у дожовтневій і радянській літературі: «Він усю виборчу справу на свої плечі взяв» (Мирний): «Вразила мене… одна справа в тутешній виборчій агітації» (Леся Українка); «Могутнім є виборчий блок комуністів і безпартійних» («Радянська Україна»). Пор. ще: виборче право, виборча дільниця, виборча округа, виборчий бюлетень, виборча комісія, виборчі збори.
Відповідно до цього треба вживати й звітно-виборчі (а не — виборні) збори, тобто такі збори, на яких хтось звітує і де обирають керівників громадських, партійних або державних організацій, напр.: «Колгоспники з нетерпінням чекали на звітно-виборчі збори» (Вишня); «Відбулися звітно-виборчі збори партійної організації Харківської філії СПУ» («Літературна Україна»).

2004-2020 Культура української мови. Матеріал доступний на умовах ліцензії Creative Commons Attribution NonCommercial Share-Alike
Розробка сайту BEST SEO Space